Категорія: Юридичні події

Законом «Про судовий збір» (зокрема, статтею 5) передбачено низку пільг при сплаті судового збору, а саме випадки, за яких він не сплачується.

Аналіз таких визначених випадків свідчить, що вони залежать не тільки від предмета спору, а й від наявності у сторони – фізичної особи певного соціального статусу (учасник бойових дій, особа з інвалідністю I та II груп, законний представник дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю, громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, тощо).

Фізична особа – підприємець (самозайнята особа тощо) – це фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність і зареєстрована як платник податку і сплачує передбачені законодавством внески та податки (підпункт 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI).

Таким чином, громадяни, які мають пільги, передбачені статтею 5 Закону «Про судовий збір», і при цьому є фізичними особами – підприємцями, при зверненні до суду, будучи стороною у справі, користуються пільгами, які визначені цією статтею.

За інформацією відділу аналітично-статистичної роботи Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Джерело ЮрЛіга

Відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом настає для всіх співучасників кримінального правопорушення, незважаючи на те, що транспортним засобом керував один з них. І те, що один з обвинувачених особисто не вчиняв активних дій, спрямованих на переміщення автомобіля, не свідчить про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.  

Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 742/2146/20, який залишив без задоволення касаційні скарги захисників на судові рішення в кримінальному провадженні за обвинуваченням двох осіб у незаконному заволодінні транспортним засобом за попередньою змовою (ч. 2 ст. 289 КК). Про це повідомила прес-служба Суду. З повним текстом постанови ви можете ознайомитись в системі VERDICTUM.

Співучастю в злочині є умисна спільна участь декількох осіб (суб’єктів злочину) у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися в будь-якій формі – усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Із матеріалів провадження видно, що поведінка осіб під час скоєння злочину була узгодженою, оперативною та послідовною, а обопільність їхнього умислу підтверджується також і конклюдентними діями засуджених.

Так, один з обвинувачених, скориставшись наявністю ключа в замку запалювання, відразу після того, як потерпілий покинув автомобіль, запустив двигун і залишив місце зупинки, а інший обвинувачений:

• йому в цьому ніяк не завадив;
• до початку його руху не вийшов з автомобіля;
• згодом викинув із вікна документи власника, що зберігалися в салоні автомобіля.

ВС вказав, що не заслуговують на увагу посилання сторони захисту на те, що один з обвинувачених не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки не брав участі у протиправному вилученні транспортного засобу, а лише здійснив на ньому поїздку як пасажир.

Джерело ЮрЛіга

Для забезпечення єдиного порядку фіксування результатів документальних перевірок платників податків Мінфін затвердив новий Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків (далі – Порядок).

Про це інформує Головне управління ДПС у м. Києві.

Відповідний наказ від 22 грудня 2021 року № 702 набрав чинності 25 січня 2022 року.

Порядком визначаються основні вимоги до форми та змісту акта (довідки) документальної перевірки, інформативних додатків до акта (довідки) документальної перевірки, порядку його (її) підписання, реєстрації та зберігання.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт документальної перевірки, а в разі відсутності порушень – довідка документальної перевірки.

Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, а також платниками податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою) або їх законними представниками (у разі наявності).

Факти виявлених порушень викладаються в акті чітко, об’єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб’єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.

Обов’язково наводиться в акті документальної перевірки інформація щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Податковим кодексом України, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документами та інформацією, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформація щодо пом’якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності платника податків.

Дія Порядку не поширюється на оформлення результатів перевірок з питань дотримання платником податків принципу «витягнутої руки».

Джерело ЮрЛіга

На засіданні 25 січня Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо повноважень вищих спеціалізованих судів з розгляду справ про адміністративні правопорушення» законопроєкт № 5490. Детальніше про документ ми писали раніше.

Законом надано суддям вищих спеціалізованих судів повноваження на розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 «Прояв неповаги до суду або Конституційного Суду України» Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Законом доповнено статті 213 та 221-1 КУпАП положеннями, згідно з якими вищі спеціалізовані суди набудуть повноважень розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 КУпАП, в порядку, встановленому для місцевих господарських та адміністративних судів, апеляційних судів та Верховного Суду.

Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Джерело: ЮрЛіга

Перевірки бізнесу податковими органами – явище доволі поширене. Проте у зв’язку з дією мораторію на податкові перевірки протягом 2020 року кількість податкових перевірок дещо знизилась і бізнес пристосувався до нових реалій. Але із пом’якшенням карантину та переходом роботи бізнесу в оффлайн режим перевірочно-контрольна робота податкових органів знов «у тренді». Попри скорочення кількості планових перевірок на 20% порівняно з попередніми роками, у рази збільшилась кількість, наприклад, фактичних перевірок.

І тут, відповідаючи на питання, що треба робити і від яких дій утриматись у зв’язку із перевірками, виділимо наступні аспекти.

Підготовка до податкової перевірки.

Метою підготовки до податкової перевірки є, перш за все, перетворення можливого проходження такої перевірки для Вашого бізнесу із «форс-мажору» у процес, який має чіткий алгоритм взаємодії з перевіряючими, де кожен працівник сприймає перевірку, як частину діяльності бізнесу, хоч і неприємну, розуміє свою роль та функцію, а документообіг та спілкування під час проведення перевірки можуть бути контрольованими для керівництва та власника бізнесу.

А отже, у рамках підготовки до податкової перевірки є доцільним по-перше: запровадити систему ризик-контролю податкових перевірок, що дозволить виявити ризики майбутніх податкових перевірок та завчасно підготуватись до них.

Зрозуміло, що не про всі податкові перевірки платник податків може знати заздалегідь, а камеральні перевірки податковими органами проводяться взагалі суцільним порядком.

Однак, в процесі підготовки до податкової перевірки як складові системи ризик-контролю податкових перевірок можуть виступати:

– моніторинг ризиків несплати суб’єктами господарювання податків через сервіс податкової служби – «Електронний кабінет». Відзначимо, що така інформація використовується для формування плану-графіку планових податкових перевірок та прийняття рішення про включення платника податків – юридичної особи до плану-графіку. Розрахунок ризиків несплати податків здійснюється податковою службою щоквартально. А отже, платнику доцільно самостійно контролювати наявність/відсутність критеріїв ризиків несплати податків, а при включенні його до плану-графіку планових перевірок – отримати інформацію про підстави для включення його до такого плану. Це дозволить проаналізувати виявлені податкові ризики та, по можливості, їх мінімізувати;

– моніторинг включення бізнесу до плану-графіку планових перевірок на офіційному веб-порталі ДПС України протягом року. Однак, розглядаючи питання планових перевірок, необхідно зазначити, що про проведення даного виду перевірок платник податків отримує офіційне повідомлення у порядку, встановленим ПКУ. Також варто відзначити, що план-графік податкових перевірок публікується на офіційному веб-сайті ДПС до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки, і знаходиться в публічному доступі на сайті. Законом передбачена можливість внесення змін до плану-графіку не більш ніж два рази на календарний рік, однак, фактично, враховуючи практику діяльності податкової служби у 2021 році, таких змін може бути більше, що підштовхує нас до висновку про необхідність постійного моніторингу;

– моніторинг отриманих запитів про надання інформації та її документального підтвердження або пояснень від податкових органів на предмет ризиків проведення податкових позапланових та фактичних перевірок у майбутньому. Наголошуємо на тому, що на сьогоднішній день діє мораторій на окремі види таких перевірок з урахуванням положень Податкового кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», що також необхідно враховувати;

– моніторинг податкової добросовісності основних контрагентів. Як відомо, податкові перевірки «по ланцюгу постачання» вже давно стали тенденцією в роботі податкових органів, однак, останнім часом їх кількість суттєво зменшилась у зв’язку із дією інших механізмів: зупиненням реєстрації податкових накладних та включенням платників ПДВ до переліку ризикових;

– моніторинг ризиків наявності інших законних підстав для проведення позапланових податкових перевірок або ж провадження «ризикованої» з точки зору проведення податкових перевірок господарської діяльності. Наведемо конкретні приклади: подання платником податків декларації з ПДВ, у якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, та/або з від’ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень, є самостійною підставою для проведення позапланової податкової перевірки відповідно до п.78.1.8 п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України. У той же час операції з обігу підакцизних товарів на сьогодні в зоні особливої уваги контролюючих органів, що впливає на кількість фактичних перевірок, а відповідна господарська діяльність стає «ризиковою» з точки зору проведення податкових перевірок.

Резюмуємо викладене вище:

Платник податків може оцінити ризики проведення податкових перевірок як за допомогою доступу до інформаційних сервісів Державної податкової служби України, так і проводячи власний аналіз діяльності своєї компанії.

По-друге, проведення передперевірочного юридичного аудиту, що дозволить виявити «слабкі місця» бізнесу з точки зору проходження ним податкових перевірок, зокрема, в документообігу по доведенню реальності господарських операцій за допомогою первинних документів, по визначенню податкової добросовісності контрагентів, наявності ділової мети даних операцій тощо.

По-третє, розробка чіткого алгоритму взаємодії персоналу з перевіряючими до початку та під час проведення будь-якої податкової перевірки. І тут не варто забувати про можливість розробки інструкцій для персоналу: від секретаря, продавця, адміністратора, що першими можуть зустріти податківців до початку проведення перевірки, і до працівника бухгалтерії, який має доступ до інформації та документів, що безпосередньо цікавлять перевіряючих. Крім того, доцільно вирішити організаційні питання, пов’язані із проведенням перевірки, наприклад, відведення окремих місць для роботи перевіряючих, визначення особи, відповідальної за комунікацію з ними.

Чому це також важливо? Перше питання, яке виникає, коли на підприємстві дізнаються про проведення податкової перевірки: чи допускати перевіряючих? Однак приймати таке рішення необхідно спокійно та зважено із залученням юриста/адвоката. Податковим кодексом України передбачено, що платник податків зобов’язаний допускати перевіряючих до проведення перевірки у разі наявності підстав для її проведення та за умови пред’явлення або надсилання таких документів: направлення на проведення перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службових посвідчень осіб, які зазначені у направленні на проведення перевірки. Законною підставою недопущення посадових осіб до проведення перевірки є непред’явлення або ненадсилання платнику податків вищевказаних документів, а також якщо вказані документи були оформлені з порушенням норм закону. Відмова платника податків від допуску на інших підставах не дозволяється.

Важливо відмітити, що у разі допущення податкового органу до перевірки наказ про її проведення оскаржити буде вже фактично неможливо. У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року в справі № 816/228/17 були зроблені наступні висновки: якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на основі наказу про її проведення, даний наказ був реалізований, а тому його оскарження є неналежним засобом захисту платника податків. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, хоча може буде підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за результатами перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені при призначенні і проведенні перевірки, а тільки ті, які впливали або об’єктивно могли впливати на правильність висновків контролюючого органу. А отже, якщо перевіряючих вже було допущено до податкової перевірки, посилатись на процедурні порушення при оскарженні податкових повідомлень-рішень у багатьох випадках буде нерезультативним, оскільки суд буде досліджувати суть податкового правопорушення платника податків, а не процедурні порушення податкового органу під час податкової перевірки.

Тобто, у разі якщо буде діяти чіткий алгоритм взаємодії персоналу з перевіряючими до початку та під час проведення будь-якої податкової перевірки, це може дозволити обґрунтовано не допустити перевіряючих до податкової перевірки при відсутності підстав для проведення податкової перевірки та без подальших негативних наслідків, а при проходженні податкової перевірки звести до мінімуму надання «зайвої» інформації, яка може зашкодити платнику податків.

Проходження податкової перевірки.

Найбільш «динамічний» етап, якщо говорити на тему податкових перевірок. Що треба робити і від яких дій утриматись під час проходження податкової перевірки?

Якщо під час підготовки до податкової перевірки у платника податків є певний час, то строк проведення податкової перевірки є обмеженим, а отже платнику податків потрібно реагувати оперативно, і тут, вважаємо, в нагоді стануть наступні рекомендації та поради:

1) необхідно розуміти, що розроблений завчасно алгоритм взаємодії персоналу та перевіряючих є не лише документом на папері, його необхідно дотримуватись. У випадку планової або позапланової податкової перевірки на її початку проведіть практичний інструктаж для персоналу, щоб даний алгоритм був впроваджений;

2) доцільно перевести спілкування з перевіряючими щодо питань, які виникли під час проведення податкових перевірок, у письмовий вигляд, починаючи від запиту перевіряючого і закінчуючи наданням відповіді на поставлене питання;

3) необхідно пам’ятати, що надання документів під час податкової перевірки обмежується та має бути пов’язано із предметом такої перевірки. Стосовно ж надання копій документів, при проведенні перевірок перевіряючі мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Відповідний запит на отримання копій документів має бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п’ять робочих днів до дати закінчення перевірки. Це прямо передбачено п.85.4. ст.85 ПКУ, а отже платник податків має це враховувати;

4) недоцільно будувати стратегію проходження податкової перевірки на відмові під час податкової перевірки надавати для огляду первинні документи, що підтверджують господарські операції, враховуючи при цьому можливість надання таких документів у подальшому при проведенні процедури адміністративного чи судового оскарження. Наведемо конкретний приклад фактично негативної оцінки такої стратегії судом. Так, у справі №580/1489/19 від 07 квітня 2021 року суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, який у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що оскільки позивач не надав до перевірки первині документи бухгалтерського обліку, чим порушив вимоги ст. 44 ПК України, правомірність формування податкового кредиту та визначення об`єкта оподаткування позивачем не підтверджена, внаслідок чого порушені вимоги п. 34.1 ст. 134, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України. Щодо наданих до суду первинних документів бухгалтерського обліку, суд першої інстанції зазначив, що позивач діяв недобросовісно та з власної волі не скористався правом надати первинні документи бухгалтерського обліку контролюючому органу, при цьому вказавши, що такі документи були відновлені до 28.08.2019, тому надані позивачем до суду первинні документи бухгалтерського обліку не є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 73, 74 КАС України.

5) Якщо ви не згодні з результатами проведеної перевірки – використовуйте всі можливі засоби захисту: від заперечень на акт перевірки до судового оскарження винесених за результатами податкової перевірки податкових повідомлень-рішень.

І наостанок: результати податкових перевірок можуть бути непередбачуваними, тому є доцільним залучення адвоката/юриста, що має відповідну спеціалізацію, добре знає тонкощі та особливості проведення податкових перевірок і використає свої знання та досвід для захисту платника податків.

Джерело: Юрліга

Після оновлення форми декларації, що відбулось 1 грудня 2021 року, в декларації з’явився блок полів «Інформація для ідентифікації за межами України».

Щоб у вас не виникало проблем із заповненням цього блоку, в НАЗК підготували основні правила для його заповнення.

У блоках полів «Для ідентифікації за межами України» зазначаються відомості про варіанти написання латиницею прізвища, імені, по батькові (за наявності), а також відомості про відповідні документи, які посвідчують особу.

Якщо у вас та/або у члена вашої сім’ї є закордонний паспорт будь-якого зразка або інший документ, за яким особу можна ідентифікувати за кордоном (наприклад, дипломатичний паспорт України, посвідка на проживання, карта поляка, паспорт громадянина іншої держави тощо) – в цьому блоці полів варто обрати позначку «Дані наявні» та заповнити відповідну інформацію. Зверніть увагу, що поле «ідентифікаційний номер» стосується такого номеру, який присвоєний особі іноземною державою (це може бути номер страхового полісу, PESEL, податковий номер тощо) та не має стосунку до реєстраційного номера облікової картки платника податків (РНОКПП), присвоєного особі в Україні.

В яких документах, виданих в Україні, можуть бути зазначені відомості про написання прізвища, імені, по батькові (за наявності) латиницею?

• Паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
• дипломатичний паспорт України;
• службовий паспорт України;
• посвідчення особи моряка;
• посвідчення члена екіпажу;
• посвідчення особи на повернення в Україну;
• тимчасове посвідчення громадянина України;
• посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон;
• посвідка на постійне проживання;
• посвідка на тимчасове проживання;
• картка мігранта;
• посвідчення біженця;
• проїзний документ біженця;
• посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту;
• проїзний документ особи, якій надано додатковий захист;
• посвідчення водія.

У декларації також з’явилася позначка «У мене відсутнє громадянство (підданство) іноземної держави, а також документи, які дають право на постійне проживання на території іноземної держави». Тепер декларанти зобов’язані підтвердити відсутність громадянства (підданства) іноземної держави чи права на постійне проживання або, якщо такі права є, зазначити їх у полях декларації.

Проставлення цієї позначки не залежить від наявності чи відсутності в декларанта відомостей про варіанти написання латиницею прізвища, імені, по батькові та відомостей про відповідні документи, які посвідчують особу.

Відображення інформації про відсутність громадянства (підданства) іноземної держави, а також документів, які дають право на постійне проживання на території іноземної держави було запроваджено Рішенням Ради національної безпеки й оборони від 26.02.2021 «Про невідкладні заходи щодо протидії загрозам національній безпеці у сфері громадянства».

Джерело: Юридична Газета

Карантин, введений у березні 2020 року, дозволив бізнесу певний час перепочити від візитів податківців. Але не встигли натішитись запровадженим мораторієм, як Постановою Кабміну № 89 було частково скасовано заборону на проведення деяких видів перевірок юридичних осіб. А з 09.02.2021 року податкові органи знову розпочали реалізовувати функцію податкового контролю. І як би не заперечували платники, законність цієї Постанови, вона є чинною до моменту поки її не скасують у судовому порядку, а отже, перевірки триватимуть. Тому ми знову спостерігаємо та аналізуємо факти й тенденції порушень, але не лише з боку суб’єктів господарювання, а й самих контролюючих органів. Мова піде про процедурні порушення, які часто допускають перевіряючі як до, так і під час податкової перевірки.

1. Вихід контролюючим органом за межі предмету встановленого виду перевірки.

Судова практика показує, що податківці часто розпочинають один вид перевірки, а в процесі можуть охопити питання, які повинні досліджуватись у порядку іншої перевірки. У таких випадках, суд підтримує позицію платника податків. Для прикладу, Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 640/3253/19 встановлено, що під час камеральної перевірки досліджується лише податкова звітність, тобто податкові декларації, розрахунки тощо. Предметом камеральної перевірки не охоплюється аналіз своєчасності та повноти сплати податків, а тому контролюючий орган, виявивши подібні порушення податкового законодавства, має призначити та провести документальну перевірку, у ході якої будуть досліджуватися подібні порушення.

Суд дійшов висновку, що контролюючий орган вийшов за межі предмету камеральної перевірки, коли розпочав досліджувати питання своєчасності сплати платником самостійно визначених ним сум грошових зобов’язань із земельного податку. Тому податкові-повідомлення-рішення, винесені за результатами камеральної перевірки, були визнані протиправними.

Така ж думка викладена у Постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 640/18803/18 від 10 вересня 2021 року, де суд не визнав допустимим доказом у справі акт перевірки, який був отриманий із порушенням порядку проведення податкової перевірки. Тобто камеральною перевіркою було встановлено факти, які можуть бути предметом саме документальної перевірки.

Верховний Суд підтвердив свою позицію у Постанові від 21 січня 2021 року у справі № 813/2519/17. Суд наголосив, що під час камеральної перевірки не можуть перевірятись інші питання, окрім відомостей, зазначених у податковій звітності. Тому контролюючий орган вийшов за межі своїх повноважень, коли у процесі камеральної перевірки встановив нереальність здійснення господарської операції через відсутність у платника технічних умов для надання послуг та кваліфікованих трудових ресурсів. Тобто, контролюючий орган здійснив аналіз порядку визначення платником складу податкових зобов’язань та повноти їх нарахування, що передбачено документальною перевіркою, а не камеральною.

2. Неналежне повідомлення платника податків про початок податкової перевірки.

Досить часто податкові органи нехтують необхідністю належного повідомлення платників податків про дату та місце початку перевірки до її проведення. Це призводить до визнання проведеної перевірки та її результатів незаконними і є підставою для скасування прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Так Другий апеляційний адміністративний суд у Постанові від 28 жовтня 2021 року у справі № 520/1195/2020 вказав, що лише дотримання умов пункту 2 статті 79 ПК України, надає право представникам податкового органу розпочати документальну невиїзну перевірку платника податків. Мова іде про те, що документальна позапланова невиїзна перевірка повинна здійснюватись виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке супроводжується наказом. Також повинні бути надані докази надсилання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення, або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення такої перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У цій справі контролюючий орган не підтвердив своєчасного направлення платнику копії наказу та повідомлення про початок і дату перевірки, що не дало можливості платнику податків ознайомитись із ними до початку перевірки, та подати відповідні документи і пояснення. Таким чином, суд констатував, що суб’єкт, який підлягає перевірці, повинен бути ознайомлений із наказом про призначення перевірки, інформацією про початок та місце проведення перевірки до її початку у визначений податковими нормами спосіб.

Такого висновку дійшов і Верховний Суд, приймаючи Постанову від 09 лютого 2021 року у справі №804/3329/15. Суд підкреслив, що за контролюючим органом закріплюється обов’язок щодо повідомлення платника про дату початку та місце проведення перевірки, а платник наділяється правом оскаржити результати такої перевірки. У судовому рішенні влучно зазначено, що реалізація такого права платника за відсутності обов’язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою. Тому судове рішення було винесене на користь платника податків, а результати перевірки суд визнав протиправними.

3. Відсутність платника податків за податковою адресою не означає його відмову від допуску до перевірки та не є підставою для документальної невиїзної перевірки.

Проведення документальної планової чи позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки можливе лише за одночасної наявності правової та формальної підстав. Мова іде про наявність законних підстав для їх проведення та дотримання вимог щодо надіслання належно оформлених наказу та направлення про проведення перевірки, а також надання службового посвідчення осіб, які вказані у такому направленні.

Постановою Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 808/881/16 зафіксовано порушення вищевказаного порядку з боку органу ДПС України. Контролюючий орган вирішив, що якщо платник податків відсутній за податковою адресою на момент проведення документальної планової виїзної перевірки, то автоматично з’являється можливість провести невиїзну перевірку у приміщенні контролюючого органу за наявними документами, а не за місцезнаходженням платника. Такі дії податкової є протиправними, як і податкові-повідомлення рішення, прийняті за результатами її проведення.

Суд відхилив позицію суду апеляційної інстанції про те, що створення перешкод для проведення виїзної перевірки тягне за собою можливість здійснення невиїзної перевірки. Верховний Суд визначив, що відсутність платника податків за податковою адресою не означає, що платник відмовився від проведення перевірки, а тим паче, не свідчить про те, що контролюючий орган може проводити перевірку у межах свого приміщення. Крім того, за матеріалами цієї справи, позивач не приймав рішення щодо допуску посадових осіб податкової до проведення перевірки.

Отже, документальна планова виїзна перевірка повинна здійснюватися з дотриманням правової та формальної підстав та лише за місцезнаходженням платника податків або місцем розташування об’єкта права власності, щодо якого проводиться така перевірка. Відсутня норма, що надає право контролюючому органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку. Аналогічну думку висловлював і Верховний Суд у Постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 820/2993/16.

4. Запит контролюючого органу про подання інформації повинен містити чіткі обставини, які підтверджують порушення, вчинені платником податків.

Постановою Верховного Суду від 29 липня 2021 року по справі № 320/7159/19 було передбачено, що законною вважається лише та перевірка, перед призначенням якої (за відповідних підстав, передбачених ст. 78 ПК України), платнику податків надсилався запит, із врахуванням передбачених законом вимог до нього, на який не було надано відповіді. Однак недотримання контролюючим органом при направленні запиту обов’язкових вимог, які передбачені пунктом 73.3 статті 73 ПК України, звільняє платника податків від обов’язку надавати відповідь на нього.

Тобто, належним запит буде вважатись у тому разі, якщо він буде містити підпис керівника або уповноваженої особи контролюючого органу, а також конкретні підстави та чіткі обставини, які можуть свідчити про порушення платником вимог податкового законодавства. Також у запиті обов’язково повинен зазначатись перелік запитуваної інформації і документів, які контролюючий орган пропонує надати, а також печатку контролюючого органу.

У разі порушення вимог щодо складання, оформлення та надіслання запиту, нівелюється його юридична значимість, що своєю чергою, не створює будь-яких правових наслідків для самого платника податків.

У аналізованій справі суд вдало підкреслив, що у запиті контролюючого органу не було вказано чітких підстав для його направлення та посилання на факти порушень законодавства. Крім того, і в самому наказі про проведення перевірки, призначеної внаслідок ненадання платником податків відповіді на запит податківців, не було зазначено фактичних підстав для проведення перевірки.

Верховний Суд правильно вказав, що «встановлена судами протиправність наслідків перевірки через порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень». І це унеможливлює перехід до суті покладених в основу таких рішень податкових правопорушень, з огляду на що колегія суддів КАС ВС навіть не вдавалася до аналізу решти доводів касаційної скарги.

Тотожні висновки Верховний Суд виклав і в Постанові від 21.04.2021 у справі №816/501/16.

Оприлюднено огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо застосування спеціальної конфіскації як заходу кримінально-правового характеру.

Матеріал підготовано на підставі опрацювання судових рішень, унесених до ЄДРСР, за період із січня 2018 року по листопад 2021 року, повідомляє пресслужба ВС.

В огляді наведено правові позиції ККС ВС, що розкривають такі питання:

– урахування судами під час застосування спеціальної конфіскації критеріїв, визначених ЄСПЛ, як-от непорушення «справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захистом фундаментальних прав осіб», а також непокладення на особу «надмірного індивідуального тягаря»;

– уникнення формалізму під час застосування спеціальної конфіскації, якщо з матеріалів кримінального провадження однозначно вбачається, що майно є предметом кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим, однак у мотивувальній частині вироку не вказано конкретного пункту ст. 96-2 КК України, на підставі якого така спеціальна конфіскація була застосована;

– вирішення питання про спеціальну конфіскацію майна, яке належить на праві спільної сумісної власності подружжю і яке використовувалося як знаряддя вчинення кримінального правопорушення одним із них;

– визначення того, що п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України регулює питання щодо процесуального порядку застосування спеціальної конфіскації, тоді як матеріально-правові підстави її застосування визначені статтями 96-1 та 96-2 КК України.

Огляд вміщує й інші актуальні правові позиції про застосування спеціальної конфіскації як заходу кримінально-правового характеру.

Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у суді касаційної інстанції в порядку ст. 440 КПК за умов:

– на день перегляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, тобто до набрання вироком суду першої інстанції законної сили, закінчилися строки давності притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення;

– ця особа не подавала до апеляційного суду відповідного клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, і суд апеляційної інстанції не роз’яснив відповідно до положень ст. 285 КПК особі наявність зазначених підстав для звільнення від кримінальної відповідальності та не з’ясував її думку щодо згоди чи незгоди з таким звільненням;

– така особа за вказаних обставин висловила згоду в касаційному суді на звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності.

У постанові у справі № 521/8873/18від 06.12.2021 ОП ККС ВС пояснила особливості застосування положення про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Про це повідомила прес-служба Суду.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала інформацію про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік (лист від 11 січня 2022 року № 6-28-0.222-275/2-22).

Відповідно до інформації, наданої Державною службою статистики України, індекс споживчих цін за 2021 рік становив 110%.

Пунктом  9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 30 листопада 2021 року № 1914–IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень») встановлено, що індекс споживчих цін, який використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, застосовується із значенням 100 відсотків:

за 2017-2022 роки – для сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів);

за 2017-2020 роки – для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення.

Відповідно значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2021 рік становить:

для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) – 1,0;

для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення – 1,1.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 1996 рік – 1,703; 1997 рік – 1,059; 1998 рік – 1,006; 1999 рік – 1,127; 2000 рік – 1,182; 2001 рік – 1,02; 2005 рік – 1,035; 2007 рік – 1,028; 2008 рік – 1,152; 2009 рік – 1,059; 2010 рік – 1,0; 2011 рік – 1,0; 2012 рік – 1,0; 2013 рік – 1,0; 2014 рік – 1,249; 2015 рік – 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) та 1,2 – для сільськогосподарських угідь (рілля, перелоги, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження); 2016 рік – для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) – 1,0; для  земель  несільськогосподарського  призначення – 1,06; 2017 рік – 1,0; 2018 рік – 1,0; 2019 рік – 1,0; 2020 рік – 1,0.

Нормативна грошова оцінка земель за 2002 рік, 2003 рік, 2004 рік та 2006 рік не індексувалася.

Джерело Юридична Газета