Автор: lawyersadmin

  • Валерий Евдокимов: «О парламентских выборах-2012″

    Валерий Александрович, считаете ли Вы парламентские выборы – 2012 демократическими?

    В целом выборы в Верховную Раду Украины в 2012 году можно оценивать как демократические.
    Демократичность выборов была видна уже во время подготовительного периода. На всех участках установлены камеры наблюдения, прозрачные урны для голосования, информация о выборах была доступной, гласность и свобода волеизъявления перестали быть пустыми фразами.
    Хочу отметить слаженную работу органов внутренних дел и, как следствие, отсутствие системных массовых беспорядков. Отдельно отмечу четкую, слаженную работу судебной системы. Особенно это касается судов административной юрисдикции. Естественно, не всех удовлетворят решения судов, ведь стороны спорят между собой.
    Но позитивные оценки выборов-2012 большинством независимых наблюдателей – это следствие демократических процессов, которые происходят в Украине.

    Могли ли зафиксированные нарушения серьезно повлиять на результаты выборов?

    Технические нарушения избирательного процесса были. Именно они вызывали протестные действия. Все это, безусловно, найдет отображение в решениях ЦИК и судов. Меня возмутила несвоевременная доставка бюллетеней из участковых избирательных комиссий в окружные. Я не могу это отнести к причинам только технического характера. Работа многих ОИК была не идеальной. Не исключаю, что помимо громаднейшей нагрузки и недостаточного профессионализма, были и специальные задержки. Зафиксированы случаи, когда электронные результаты выборов не соответствуют протоколам с мокрыми печатями. Наверняка пересчет в ЦИК прояснит ситуацию… Причины могли быть разными.

    Результаты выборов в целом сов­пали с Вашими ожиданиями?

    Да. Порадовало, что результаты экзит-поллов совпали с официальными – вопреки распространенному мнению, что власть и оппозиция воздействовали на их результаты. Не буду вдаваться в подробности выборов в Киеве, Николаеве или Днепропетровске. Совершенно очевидно: там, где хорошо поработала Партия регионов – они получили голоса. Там, где поработала оппозиция – голоса в ее пользу. Избиратели дали свою оценку.
    О многом говорит низкая явка избирателей. Люди не верят политикам, не верят в будущее. За 20 лет политики много чего обещали, однако большинство обещаний не выполнили. Украинцы опустили руки и никому не верят. Кто-то голосовал формально, а кто-то из принципа. Наши политики не показали себя настолько достойно, чтобы люди в них поверили.
    Многих удивило, хотя на мой взгляд, это естественно, что оппозиционные силы выигрывали и по партийным спискам, и по мажоритарным. Например, прохождение ВО «Свобода» мне абсолютно понятно.

    «Свобода», радикальная партия, прошла в парламент с таким высоким процентом. Как вы считаете, почему это стало возможным?

    Высокий процент «Свободы» – это стремление людей к переменам. Новой была и Королевская, но люди ей не поверили. А вот «Свобода» – она на слуху, о ней мы говорили давно. На карте ЦИК видно, что «Свобода» набрала равномерно во всех регионах Украины. Команда Тягнибока очень хорошо поработала. И дело вовсе не в предвыборной программе партии. Важно – поверили или нет. «Свободе» поверили.
    Я сам дважды баллотировался и дважды выигрывал выборы в Верховную Раду как мажоритарщик. Когда ты идешь на выборы, важно, чтобы люди видели тебя, чувствовали и знали, что ты – не лжец, слов на ветер не бросаешь. Люди у нас не глупые. За обещаниями должны идти ответы на вопросы: как ты это сделаешь?
    И когда? Важный вопрос: кто за тобой стоит? Кто за тебя поручится?

    Впервые за много лет Украина выбирала мажоритарных депутатов. Мажоритарные депутаты – шаг вперед или шаг назад?

    В Одессе говорят: «Как еще на это посмотреть!» По отношению к культуре наших людей и ответственности за свои поступки – это шаг назад. Кандидаты в депутаты забыли о культуре, о нравственности. Посмотрите, что происходило на мажоритарных округах, где кандидаты становились лютыми врагами. Раньше такого не было.
    В 1994 году я баллотировался по мажоритарному округу в Одессе, в 2002 году – в Крыму. Было непросто, но я выиграл в Одессе у секретаря обкома компартии. А в Крыму я победил Корнейчука – представителя Президента, бывшего вице-премьера по сельскому хозяйству. Не было денег, но люди верили в кандидата.

    А сейчас? Как убедить украинцев, что нельзя выбирать депутата на основании того, что он в каком то округе провел дорогу, поставил замки в подъездах, отремонтировал крышу или подключил газ? Я не говорю о раздаче продуктов и денег! Ну разве это показатель того, как будет отстаивать в парламенте интересы избирателей будущий депутат?
    В нынешнем парламенте будет много бизнесменов. С одной стороны, это неплохо. Есть финансовый опыт, хозяйственный. А с другой стороны – это не есть хорошо. Я посмотрел на список мажоритарщиков, которые прошли. Меня беспокоит, что среди них недостаточно юристов, экономистов. Не потому, что это люди моей профессии. Просто принимать законы – это не печь пироги. И не хлебать из корыта.
    Кандидаты в депутаты всем и всего наобещали. Но скоро мы увидим их истинное лицо.

    Какими должны быть законы, чтобы украинцы могли «печь пироги»?

    Надо знать многое, принимая законы. Теория государства и права учит нас, что закон действует в пространстве и во времени. В пространстве – на территории Украины. И во времени – сегодня, завтра, а не вчера. Если это понимать, то народный депутат должен думать, хорошо ориентироваться в законотворчестве.
    У многих новоизбранных депутатов нет подобного опыта. Чтобы закон действовал эффективно, он должен соответствовать многим другим нормативным актам и находить отражение в изменениях правовых норм в действующем правовом поле. Всякий закон имеет свою цену в полном смысле этого слова. Чтобы закон
    начал действовать, необходимо государственное финансирование. Я не говорю о левых «расценках» на законы. У нас законов и так очень много, масса принята в последнее время… Но, чтобы они оставались не только на бумаге – они должны быть эффективными, написанными так, чтобы отсутствовало двойное толкование, в необходимых случаях имели государственную финансовую поддержку.

    Какой из украинских парламентов считаете самым эффективным?

    Я горжусь, что был народным депутатом в парламенте второго и четвертого созывов. Считаю второй созыв парламента самым продуктивным и демократичным, самым существенным по своей сути. Мы приняли Конституцию. И после создали ряд конституционных органов: Конституционный суд, Высший совет юстиции, Счетную палату, институт уполномоченного Верховного совета Украины по правам человека. И в этом ценность того парламента.
    Конституция 1996 года – одна из лучших в мире. Она понятна во многом. С рядом решений Конституционного Суда я не согласен. Как и многие другие эксперты. Убежден, Конституцию должен толковать исключительно тот орган, который ее принимает – т. е. парламент. А Конституционный Суд – должен толковать все остальное законодательство и правовые акты уже на предмет соответствия конституции. А сейчас они пытаются толковать, каким образом должны действовать нормы Конституции. Но главное – в другом. Мы пренебрегали Конституцией, во многом ее не выполняли. Поэтому и получали негативные последствия в целом для страны. На мой взгляд, сегодня мы не можем говорить, что конституционные права граждан Украины соблюдаются. Сегодня судебная система к сожалению, не защищает в полном объеме права наших граждан. Потому что ее построение, структура, деятельность – все находится под прессом власти и различных кланов.


    Как эту ситуацию можно сломать?

    Как член Конституционной ассамблеи отвечу: наряду с имеющимися нормами мы должны внести изменения в Конституцию относительно формирования и деятельности правоохранительных органов и судебной системы.
    Человек, который обратился в суд, должен в самое короткое время получить решение суда и оно должно вступить в законную силу. Нам не нужно иметь кассацию, апелляцию на низшем уровне. Это профессиональный вопрос. Человек, который получает решение в первой инстанции, идет в апелляцию, областные суды, потом идет в высшие специализированные суды, кассацию, потом еще в Верховный Суд. Тогда возникает вопрос: а что такое Верховный Суд Украины?
    Сегодня Верховный Суд, с теми полномочиями, которые он имеет, – это не Верховный Суд. Мы должны вернуть ему надлежащие полномочия и право законодательной инициативы. Реформирование судебной системы Украины – задача перво­очередная для Парламента. Суды нужно разгрузить от рассмотрения мелких проступков: нарушения правил дорожного движения, безопасности. 1/3 вопросов – изъять из ведения судов. В других странах есть низшие суды, например в Великобритании –
    магистратские и т. д., либо предусмотрена административная или иная ответственность. Суды должны рассматривать уголовные дела в редакции обновленного уголовного и других соответствующих кодексов.

    Главный вопрос для украинцев: а судьи кто?

    Согласен, у нас слабая подготовка кандидатов в судьи, и хотя в Украине этот процесс начался, но он еще не окреп. Судебный корпус должен формироваться судьями. Конституционный орган, коим является Высший Совет Юстиции Украины – должен состоять из судей в отставке. Я стоял у его истоков и был первым председателем. Он состоит из 20 членов высшего совета. Я буду предлагать – 15 представителей от съезда судей, 1 – представитель от Генеральной прокуратуры (согласно ст. 131 Конституции, а не потому, что я хочу) и 4 человека – юридическая общественность Украины.
    Когда мы принимали Конституцию Украины и Закон о Высшем совете юстиции, я не собирался возглавлять Совет и не учел некоторых деталей закона (улыбается). А для депутатов, которые голосовали, это было не принципиально. Уже в процессе работы мы поняли, что там есть ряд значительных недостатков. Например: недостаточное количество в Совете судей, избрание от общественности только адвокатов. А сегодня адвокаты – это очень небольшая часть по отношению ко всем юристам страны. Поэтому важно квотирование и общий съезд. Тогда никто не будет в обиде, это будет демократично.

    На это нужна политическая воля 300+1. Есть ли шанс в этом парламенте поднять такие вопросы?

    Шанс есть всегда (улыбается). Трудно убедить политические силы отказаться от руководства судебной системой. Это очень лакомый кусочек. Но, я хотел бы, чтобы все наши политики понимали, что они приходят и уходят. А некоторые – приходят и уходят очень быстро. А народ остается. А верховенство права и закон – остаются. Авторитет Украины –
    остается. Помните, у Маяковского: «Которые тут временные? Слазь! Кончилось ваше время».
    Законы мы должны принимать надолго, а не на сегодня. И во многом это зависит от судебной системы. Важно понять: судебная система защищает права всех граждан. И бизнесменов, и политиков, и рядовых украинцев, и заключенных – всех. Все заинтересованы в независимой судебной системе, а не подконтрольной власти – в т. ч. и сама власть. Хорошая власть может влиять на судебную систему только своим авторитетом, идеологией. Но это сложно, куда проще – скомандовать или заплатить…

    Вам приходилось работать с президентами страны…

    В Украине были разные президенты. Во всех крупных цивилизованных странах к власти готовятся. Это длительный учебный процесс, приобретение опыта государственной работы – молодежь с юных лет учится быть политиками. Поэтому и состав руководителей на Западе значительно более качественный.
    Леонид Макарович Кравчук был нашим первым Президентом. В парламенте первого созыва было много работников партийной номенклатуры. И не было опыта государственной, законодательной деятельности. Главной заслугой того парламента было провозглашение независимости Украины, стремление к новому, неизвестному.
    Леонид Данилович Кучма – прекрасный человек, но он пришел из системы «красных директоров», как называли их люди. И первые годы он не имел никакого опыта управления государством. Первые четыре года президентства Кучмы были процессом его становления. Он много сделал для улучшения взаимоотношений с Российской Федерацией, наладил связи с Европой.
    И во вторую каденцию стал опытным главой государства. Хотя жизнь идет своим чередом. И от Президента не в полной мере зависит, какие законы принимает парламент. Мы могли и конституционным большинством принимать законы, преодолевая вето президента – бывало и такое.
    В отношении Ющенко скажу: как человек – он хороший. Никто не сомневается в его патриотизме. Но любить Украину и сделать Украину сильным, независимым государством – это не одно и тоже. И тут надо иметь большой профессионализм.
    У него были определенные навыки, он пришел с поста главы НБУ. Но жизнь показала, да и сам он это говорит: «Все обманули и подставили». Вопрос возникает: «А ты где был!?»
    Очень многое зависит от команды, которая тебя окружает. И команда президента – это не просто единомышленники. А это должны быть единомышленники из числа тех, кто думает не о себе, а о людях, о державе, о родине. Важно помнить, что был голодомор. Но нельзя заниматься только установкой памятников. Ющенко пытался делать историю Украины, но ведь историю не перепишешь. Его команда не поняла этого совершенно. Команде не надо было делать историю, им надо было делать свой бизнес. Интересы команды и Ющенко не совпали. Поэтому имея такую колоссальную стартовую поддержку народа, избирателей – они вчистую продули.


    Как Вы оцениваете фигуру нынешнего Президента Януковича?

    Скажем прямо, Президент у нас еще молодой. И срок его правления – пока еще очень короткий.
    Янукович пришел во власть в непростое время, в разгар экономического кризиса. У него есть свои достоинства и свои недостатки. Виктор Федорович прежде всего человек. И давайте будем честны, наш Президент сегодня очень активен. Как никто другой. Он стал узнаваемым, Украину стали узнавать.
    Критикуют много: что-то неудачно сказал, как-то неудачно улыбнулся… У Президента настолько огромный объем информации и очень серьезные властные полномочия – и ими надо распоряжаться! Титанический труд. Президент хотел бы подружиться и с Россией, и с Европой, и с Азией, и с Африкой, и с США… Но, что делать, когда у них интересы противоположные? Я верю, что наш Президент с поставленными задачами справится.
    Важную роль играет команда. А в команде Януковича люди разные, интересы у них разные и представляют они различные силы. А Президент должен представлять интересы одной силы – своего собственного народа. 2,5 года мало, чтобы стать сильным, авторитетным Президентом. Януковичу надо дать возможность доказать свой статус. Но господин Президент, в свою очередь, должен внимательно посмотреть на тех, кто его окружает. Посмотреть, кто работает на людей, а кто – на свои личные интересы. Вокруг ходят деньги, ходит бизнес. Но если ты уже Президент, то, образно говоря, – выбирай между жизнью и смертью. Задачи у Януковича сегодня очень трудные…

    Тогда давайте поговорим и о Юлии Тимошенко. Она хоть и не была Президентом, но фигура в украинской политике видная.

    Тимошенко – фигура особенная: и как женщина, и как человек. Но она заигралась. Я давно ее знаю. Она была в одно время со мной народным депутатом. Тимошенко патологически властолюбива, и действует как царь или император. Для Юлии Владимировны существует только ее мнение. И она жестко его проводит. Она пыталась собрать такую же команду – но это, разумеется, не удалось. Вообще Тимошенко проиграла по-крупному потому, что была слишком самонадеянна и доверяла любителям.
    И у нее всегда не хватало культуры… Тот цирк, который она устраивала в судах – это просто позор для нашей страны. Любое обвинение должно быть не голословным, иметь доказательства. В любой цивилизованной стране Юлию Владимировну осудили бы сразу года на три-четыре за неуважение к суду. Это невзирая на приговор, который мог быть или не быть по уголовному делу.

    А доказательства вины самой Тимошенко?

    В отношении того, за что она сидит – я бы сказал, что они сомнительны. По первому приговору, в правовом поле Украины в деятельности главы Кабинета Министров есть полномочия руководителя. Она ими воспользовалась относительно поставок газа. Правильно или неправильно – вопрос другой. Но она действовала в рамках правового поля. Если Россия поставила ультиматум о цене, а документы надо подписывать – то она как Премьер-министр могла дать команду это сделать. И согласие Кабинета Министров ей для этого было не нужно. Разумеется, она должна была понести ответственность, если поступила не в интересах Украины: ее могли лишить кресла премьер-министра, отстранить от государственной службы. Если она причинила ущерб и он был бы доказан, то она должна была возместить его в гражданском порядке. Лишение свободы мне кажется чрезмерным наказанием. Но суд есть суд. Любое решение суда мы должны уважать – только так можно жить по закону.

    А по делу Евгения Щербаня?

    Я не берусь комментировать. Надо изучать дело. Как председатель Союза юристов, я реагировал во многих отношениях по делу Тимошенко. Мы принимали заявление по прекращению прямой трансляции из зала суда – и она была прекращена на следующий день. Потому что это было грубейшим нарушением уголовно-процессуального кодекса.
    Когда посыпался ряд заявлений послов и руководителей ряда держав с угрозами в адрес нашего Президента, в которых речь шла о том, что если Президент не выпустит Тимошенко из тюрьмы, то нам нет места в Европе, я направил ответное заявление всем послам и представителям Евросоюза. Давайте уважать решение суда, каким бы оно ни было.

    Судебная система Украины все-таки скорее избирательная?

    За всю историю Украины я не помню ни одного громкого дела против коррупционеров. Если помните, в бывшем Советском Союзе было дело по Елисеевскому магазину, который все продавал «по блату». Там отоваривались работники ЦК. Так вот, невзирая ни на какие связи в верхах, там арестовали многих «торгашей», как тогда говорили. И расстреляли несколько человек. В том числе и директора магазина, очень видного человека, друга Галины Брежневой.
    А у нас нет таких показательных дел. Мы часто слышим «бандитам – тюрьмы». А что такое бандитизм?
    В соответствии с законом, это сплоченная, организованная и вооруженная группа людей. И где мы осудили хоть одну сплоченную группу людей за подобные преступления?
    А рейдеры. Разве бандиты? Если они не вооружены – уже не бандиты, а преступники. Власть называет оппозиционеров бандитами, оппозиционеры тоже в долгу не остаются… Надо очень аккуратно к этому относиться.

    Давайте вернемся к нашим депутатам. Мы знаем, в каком составе будет работать Парламент. Есть у него шанс быть эффективным?

    Народ у нас образованный, все имеют хотя бы среднее образование. Видели, кого избирали. Человек обещает, но очевидно – не сделает. И примеры тому мы видим начиная с девяностых годов. Но мы по-прежнему выбираем. В парламенте должны служить люди понимающие. А вот бедные или богатые – вопрос… Я шел на депутатскую службу, не будучи богатым человеком. Будучи начальником юридического отдела – выиграл выборы без денег вообще. Люди верили кандидату, а не покупались за его деньги. Тем не менее – работа в парламенте будет. Парламентское большинство будет сформировано точно. А вот конституционное большинство – под большим вопросом. Но оно возможно вполне. Если бы не наши «гетьманы» и «цари» в политических партиях.
    Оппозиция сегодня имеет в парламенте достаточно голосов. Регионы пока не имеют шансов собрать 225 голосов. Симоненко выступил с заявлением (если только оно было честным), что ни в какую коалицию коммунисты никогда не вступят. Но голосовать коммунисты будут. И по важным вопросам – будут поддерживать законы. Почему мы должны разделять парламент на чужих и своих, делать из украинцев врагов в парламенте? Депутаты из разных фракций и партий – не враги, поверьте. Я сам был в Парламенте – все нормальные, живые люди: встречаются, обедают, пьют рюмку после парламентских жарких споров и дебатов. А ведь там вражда опаснее, чем где бы то ни было – последствия для всей Украины, рану не замажешь. Да и по поводу профессионализма – вопрос спорный.

    Кличко попал прямо из спорта в большую политику. Как Вы оцениваете силу УДАРа?

    Жизнь покажет, заранее не станем делать выводы. Кличко блестяще провел предвыборную кампанию. Немаловажное значение – доверие людей, это прибавляет к авторитету Кличко. У него не было времени стать опытным политиком, это факт. У него был опыт в Киевраде, но мы-то знаем, что он бывал там нечасто. Защищал честь нашей страны на мировой спортивной арене. Кличко выиграл, и он молодец. А вот как его политическая сила в парламенте станет защищать интересы простых украинцев – мы посмотрим. Особенно когда будут голосовать за Закон об изменениях Конституции – сразу увидим, кто за кого.

    Какое напутствие Вы бы дали новоизбранным депутатам?

    Закон пишется для обыкновенных людей. Поэтому законы должны основываться на правилах здравого смысла. Если депутаты будут об этом помнить, это им в работе очень поможет. Я бы хотел пожелать народным депутатам стремиться выполнять свой долг, и тогда люди оправдают их даже там, где они потерпят неудачу. Народным депутатам надо думать о будущем и быть внимательными к своим мыслям. Мысли – начало поступков. Действия, которые направлены к достижению определенной цели и подкреплены внутренней силой, всегда дают положительный результат.

    THE KYIV TIMES

  • Катерина Коваль: «Перспективи адвокатури»

    «Закон — ніщо, поки за ним не стоїть жива, зацікавлена громадська думка»
    Уенделл Філліпс

    Діяльність української адвокатури з перших кроків її становлення була підпорядкована гуманістичному завданню — надання правової допомоги населенню, забезпечення захисту обвинуваченого та представництво інтересів інших учасників процесу. Фундаментальними основами її діяльності були самоврядування, незалежність від державних органів, дотримання моральних вимог професії, законність.

    Реалізація цих положень на різних етапах розвитку адвокатури залежала значною мірою від організаційних засад формування й форм адвокатських колективів, характеру правової і політичної системи держави. Чітко простежується закономірність: ступінь незалежності і суверенності адвокатури визначається зрілістю демократичних інститутів держави. У свою чергу правовий статус адвокатури завжди був певним показником захищеності особистості і одним з індикаторів, що свідчать про успіхи в просуванні до правової держави та розвинутого громадянського суспільства.

    На арену суспільного життя країни сьогодні виходить незалежний, вільний від корисливих інтересів і політичних симпатій Адвокат, який виступає гарантом законності та справедливості, що відіграє для держави ту ж роль, яка в людині належить совісті.

    Як інститут громадянського суспільства адвокатура покликана сприяти встановленню в тому самому суспільстві балансу різних сил, зміцненню самосвідомості всіх членів цього суспільства, встановлення контролю за діяльністю органів державної влади, інших державних органів і організацій. Особливість статусу вільних професій обумовленна роллю, яку вони відіграють у житті суспільства

    Реформа адвокатури, про яку багато років точилися дискусії, затверджувалися концепції, підписувались Меморандуми, приймались рішення з’їздів адвокатів, вносились законопроекти, писались наукові роботи і захищались дисертації, відбулася. Цього давно чекали адвокати, Україна і Рада Європи.

    Прийняття Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є одним з найважливіших елементів реформи адвокатури. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» впорядковує організаційні умови діяльності адвокатури, встановлює загальні вимоги до претендентів на здобуття адвокатського статусу, зрівнює в правах і обов’язках усіх працюючих у країні адвокатів. Об’єднання адвокатських утворень, розділених раніше, в Національну асоціацію адвокатів України, безсумнівно, сприяє підвищенню професійного рівня, правової культури, корпоративної солідарності української адвокатури.

    Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забезпечує правове регулювання питань діяльності адвокатури, її взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, передбачає гарантії незалежності адвокатів та адвокатських організацій. Сенсом і метою існування адвокатури, як інституту професійного захисту і представництва, є надання юридичної допомоги всім, хто такої потребує. Мабуть, тільки перед адвокатурою, а не жодною іншою організацєю, ставить цілі та завдання громадянське суспільство. Ні на одну іншу організацію, яка не є державною, сьогодні не покладаються такі важливі державні функції. Найголовніше це те, що нарешті визначено поняття адвокатської діяльності – незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

    Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врегульовує багаторічні нереформовані відносини. Закон еволюціонує слідом за всім українським законодавством. Найбільш важливими необхідними змінами вважаю: індивідуалізацію адвоката — щоб головною особою був адвокат (не об’єднання чи інші громадські установи (організації)); законодавчо важливо оформити гарантію захисту адвокатської таємниці.

    «Добре складені закони повинні залишати якомога менше свавілля для суддів. Тому що закони складаються людьми на підставі довготривалих роздумів, судові ж вироки оголошуються на швидку руку» — говорив Арістотель.

    Адвокати втомилися від боротьби всередині, протиріч адвокатських та юридичних громадських організацій у баченні реформи адвокатури, уніфікації професії. «Закону мало бути справедливим: треба, щоб його визнали таким люди, від яких він очікує покори» — говорив Тертуліан (християнський богослов).

    Звичайно, всі адвокати усвідомлюють свою винятковість, тому що ми — узаконена опозиція державі по всіх кримінальних справах, тому що право на захист гарантується кожному. І цей обов’язок делегований нам не державою в особі парламенту або президента, а Конституцією. Природно, держава контролює дотримання закону. «Якщо виправлення старого Закону є незначним поліпшенням, не стільки буде користі від зміни закону, скільки шкоди, якщо з’явиться звичка не коритися існуючому порядку», — твердив Аристотель.

    Підвищення ефективності діяльності вітчизняної адвокатури, якість і доступність адвокатської пдопомоги для всіх верств населення України — ось ті головні завдання, які ми всі разом повинні вирішувати з українськими законодавцями і всім юридичним співтовариством.

    Користуючись своєю незалежністю, адвокат повинен пам’ятати, що мета не може виправдовувати засоби. І високі цілі правосудного захисту суспільства і особистості від несправедливого обвинувачення повинні бути досягнуті тільки за допомогою моральних способів і прийомів.

    Ключові проблеми які виникли після Установчого зїзду це питання перехідного періоду, від розв’язання яких залежить успіх реформування української адвокатури. Події 17 листопада тільки доводять те, що громадянське суспільство в середині адвокатури формується. Від зїзду до зїзду « Рівно — Одеса- Київ» виникали довготриваючі суперечки адвокатів . Ми пам’ятаємо гіркоту історичних поразок. Неодноразово життя ошукувало наші сподівання, неодноразово непорозуміння брали гору над розсудливістю! Сподіваємося, що ми до кінця використали ліміт своїх помилок й усвідомили неминучість становлення сильної Адвокатури.

    Ми прямуємо в майбутнє, коли адвокатура буде сильною дієвою інституцією. Історія дає нам, можливо, останній шанс створити сильну, єдину та перспективну адвокатуру. Усього можна досягти, якщо є ясний і глибоко продуманий Проект Майбутнього Адвокатури , є воля та рішучість для його реалізації.

    Нам, як ніколи, необхідний союз усіх представників юридичних громадських організацій та адвокатів, здатних піднятися на історичну висоту і зрозуміти, що вони представляють найбільшу і найдостойнішу інституцію – Адвокатуру.

    Усім юристам, адвокатам, кому небайдуже власне майбутнє та майбутнє адвокатури, хто пов’язує це майбутнє з долею рідної країни, я пропоную приєднатися до проекту суспільної перебудови організації і підтримати його. Тільки тоді ідеї, що містяться в законі, стануть реальною силою, здатною змінити наше життя на краще.

    Моя мета – створення сильної української адвокатури. Майбутнє – це не віддалена перспектива. Майбутнє – це «тут і зараз», це наш вибір. Тільки разом ми побудуємо сильну самоврядну адвокатуру.

    В української адвокатури — велика історія і славні професійні традиції. Переконана, що в сучасних умовах України багатющі здобутки вітчизняної адвокатури будуть примножені, а її роль — неухильно буде підвищуватися. І як говорив Віктор Черномирдін: «Нам ніхто і ніщо не завадить перевиконати наші закони».

    Я вірю в те, що разом ми можемо багато чого змінити і змінитися на краще.

    Саме цього року ми відзначаємо 20-річчя із дня прийняття Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р. та 10-річчя з дня підписання Указу Президента України «Про День адвокатури» від 02.12.2002 р.

    Шановні колеги! Ми пов’язали свою долю з важкою, але водночас неймовірно цікавою професією.

    У суспільстві, що грунтується на верховенстві права, адвокат виконує особливу роль. Обов’язки адвоката не обмежуються сумлінним виконанням того, що йому доручено виконувати в межах, дозволених законом. Адвокат має слугувати інтересам правосуддя, а також тим, чиї права і свободи йому довірено стверджувати і захищати, і обов’язком адвоката є не лише представляти справу клієнта, а й бути його порадником.

    Саме устами адвокатів рішуче слово у захисті демократичних прав громадян, у забезпеченні їм використання свобод, гарантованих Конституцією, говорить Його величність Закон. Закон, а не амбіції можновладців чи мінливі політичні вітри повинні бути дороговказом на професійному шляху, який ми з вами обрали.

    Розбудова України як правової держави багато в чому залежить від кваліфікації, професійної компетентності та рівня моральних якостей адвокатів .

    Почесна й нелегка місія з відстоювання справедливості вимагає від адвокатів високого рівня знань, досвіду та виняткових особистих якостей – честі, гідності, відданості справі й наполегливості.

    Ваша фахова діяльність відіграє дедалі вагомішу роль в утвердженні принципу верховенства права та справедливості, сприяє розвитку України як демократичної та правової держави. Від Ваших наполегливих зусиль залежить надійність правового захисту громадян, а відтак і збереження у суспільстві стабільності й громадського миру.

    Саме від професії адвоката залежать долі багатьох людей, політичних інститутів, а подекуди й держави. Ви виконуєте складну, але благородну місію, яка вимагає відповідного рівня освіченості та моральних якостей.

    Користуючись нагодою хотілося б привітати всіх з Днем Адвокатури! Бажаю всім вам творчого натхнення. Нехай тепло та затишок родинної оселі надійно захищають вас від життєвих негараздів, а в майбутньому на Вас чекає ще багато цікавих справ.

    Подальших успіхів в ім’я торжества Справедливості, на благо України!

    К. П. Коваль, адвокат
    заступник Голови Союзу юристів України,
    заслужений юрист України

  • Катерина Коваль: «Вірю в силу розуму. Позачерговий з’їзд має дати відповідь на важливе запитання: чи вважає себе адвокатська спільнота інтелектуальною елітою нації?»

    З наближенням позачергового адвокатського з’їзду в нашій правовій атмосфері посилюються циклони і антициклони ідеологічних коливань та групових ініціатив, які створюють погоду непевності у щасливому адвокатському майбутньому. Допомогти нашим читачам розібратися в цих процесах та скласти прогноз розвитку подій ми попросили заступника Голови Союзу юристів України, заступника голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України Катерину КОВАЛЬ.

     

    «Адвокат». 17 листопада 2012 р. реалізувалася давня мрія адвокатів про незалежність і корпоративне самовизначення, що цілком відповідало європейському вектору нашого державного будівниц­тва. Які звершення обраних тоді органів адвокатського самоврядування спричинили наполегливе ба­­жання багатьох адвокатів (маю на увазі і загальну їх частку, і передбачену Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» необхідну кількість адвокатів для ініціювання позачергового з’їзду) висловити їм недовіру і якнайскоріше переобрати?

     

    К. Коваль. У Європі, як і в усьому демократичному світі, незалежність, самоврядування і професійна спроможність адвокатури розглядаються як «лакмусовий папірець», що демонструє рівень реальної поваги до прав людини і верховенства права.

    Держави з розвиненою демократією не бояться зміцнювати адвокатуру, підносити її незалежність і професійний рівень, всіляко сприяти зростанню її ролі в демократичному суспільстві. А ось українській адвокатурі доводилося боротися за встановлення і дотримання аксіоматичних основ своєї діяльності. На жаль, влада не дослухалася до адвокатури, яка провела Форум адвокатів у палаці Україна 18 вересня 2011 року, не врахувала пропозиції робочої групи ВККА та прийняла власний варіант нового Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

    Dura lex sed lex
    (Закон суворий, але це закон)

    На мою думку, враховуючи досвід країн За­­хідної Європи, створення 17 листопада 2012 року самоврядного об’єднання адвокатів є доцільним і виправданим кроком, стало результатом інтелектуальної праці та організаційних зусиль авангарду адвокатської корпорації. Завданнями, для ви­­рішення яких створювалося це самоврядне об’єд­нання, були: консолідація всіх адвокатів, їх об’єд­нань, що має забезпечити підвищення професійного рівня правової допомоги, яка надається ад­­вокатами; організація підвищення кваліфікації адвокатів та посилення контролю за якістю здійс­нення професійних обов’язків; вироблення норм адвокатської етики та забезпечення їх виконання; підвищення ролі адвокатури в державі; дотримання посадовими та іншими особами гарантій адвокатської діяльності; захист громадянських, соціальних та професійних прав адвокатів.

    Реалізація цих завдань на різних етапах роз­­вит­ку української адвокатури багато в чому залежала від організаційних засад створення та форм адвокатських колективів, характеру правової та політичної системи держави. Але, попри неоднакову повноту їх вирішення на певних етапах, чітко простежується закономірність: ступінь не­­залежності і суверенності адвокатури визначається зрілістю демократичних інститутів держави.

    Своєю чергою, правовий статус адвокатури завжди був певним показником захищеності осо­би та одним з індикаторів рівня реалізації загальновизнаних основ правової держави і розвиненого громадянського суспільства.

    Підвищення ефективності діяльності вітчизняної адвокатури, якість і доступність адвокатської допомоги для всіх верств населення Укра­­їни — ось ті головні завдання, які стояли перед новоствореною НААУ.

     

    «Адвокат». Які ж внутрішні чи зовнішні «по­­годні умови» завадили новоствореній НААУ рушити в напрямі виконання згаданих історичних зав­дань?

     

    К. Коваль. Циклони і антициклони ідеологічних коливань та групових ініціатив адвокатів, які створювали погоду непевності в адвокатському середовищі, були завжди. Як зазначав видатний вчений-юрист Аркадій Фатєєв: «Всі ми стоїмо на стороні закону, але кожен на своїй».

    Впродовж 20 років відбувалися спроби ре­­формування корпорації очільниками різних рівнів, які рано чи пізно залишали адвокатуру один на один з новими викликами.

    Адвокатура стала заручником політики, отримавши квоту у Вищій раді юстиції, адже основна боротьба на з’їздах велася саме за місце в ній, а не за реалізацію історичних завдань. Визначальним чинником боротьби була «внутрішньополітична ситуація» серед адвокатів — членів ВРЮ.

    Від з’їзду до з’їзду «Рівне-Одеса-Київ» виникали тривалі суперечки адвокатів різних регіонів. Вже у 2011 році спочатку ми постали перед наслідками VII Звітно-виборного з’їзду Спілки Адвокатів України, на якому рельєфно проявилися різні погляди на майбутнє адвокатури саме правління САУ. Після цього з’їзду почалося протистояння регіонів у ВККА. Сьогодні новий вихор проблем в адвокатурі і сумбурне призначення з’їзду адвокатів — це знову вплив політичних процесів навколо Національної асоціації ад­­вокатів України та її керівника. Необхідно визнати, що робота НААУ за попередній період була незадовільною. Порушувалися прозорість та відкри­­тість роботи Асоціації та її Секретаріату. Рішення, які приймалися РАУ, часто викликали величезну критику в адвокатурі. Непорозуміння щодо ордеру, стажування, витягів спричиняли резонанс серед адвокатів у регіонах та в органах самоврядування.

    Нині стає очевидним, що нова інтенсивна турбулентність в адвокатурі і пов’язані з нею імовірні зміни можуть принести не лише нові можливості, а водночас і спричинити високі ризики.

     

    «Адвокат». Чи не є тиск адвокатів на РАУ з метою прийняття рішення про проведення позачергового з’їзду запізнілою реакцією на силовий спосіб усунення частини делегатів від обрання керівних органів на Установчому з’їзді 2012 року? Чи не виглядає це як їхній реванш позаминулорічної поразки, реалізація відтермінованого спротиву?

     

    К. Коваль. Реванш позаминулорічної поразки кого? Теодор Рузвельт свого часу радив: «Робіть те, що можете, тим, що маєте, там, де ви є». Тож ті, хто прагне реваншу, мали б спершу продемонструвати, що намагалися зробити все можливе для реформування адвокатури впродовж усього наступного періоду, а не чекати якогось реваншу, адже мова може йти тільки про реванш поразки обрання керівних органів РАУ, адже на момент проведення з’їзду всі керівні органи в регіонах вже були сформовані.

     

    Робіть те, що можете,
    тим, що маєте, там, де ви є

    (Теодор Рузвельт)

    Проаналізуймо перебіг подій. Рішенням ВККА при Кабінеті Міністрів було визначено дату та місце проведення установчого з’їзду. Всі делегати були запрошені до готелю «Русь». Всі делегати розуміли, що в українській адвокатурі існує низ­ка проблем, які вимагали термінового вирішення, і штучне затягування реформ могло призвести до руйнування адвокатури, втім ніхто не хотів по­­ступатися принципами. Я вважаю помилкою са­­моусунення частини делегатів від обрання керівних органів на Установчому з’їзді 2012 року, адже за участі на з’їзді всіх делегацій вибори відбулися б більш демократично. У моєму випадку величезна відмінність виборів до керівництва НААУ полягала в тому, що мене делегували на з’їзд та кандидатом у заступники голови НААУ 815 делегатів м. Києва. Крім того, моя кандидатура розглядалася більшістю представників регіонів ВККА для висунення заступником голови НААУ на Установчому з’їзді адвокатів.

    Безперечно, для Національної асоціації адвокатів Укра­їни важливо було з моменту створення та в період початку своєї діяльності не втратити довіру адвокатів всіх регіонів. На жаль, силовий спосіб усунення частини представників в органах самоврядування викликав більший резонанс і протидію, ніж сам з’їзд. Я маю на увазі ініціювання дисциплінарних проваджень проти колег. Але це вже сфера відповідальності та іспит на спроможність брати участь в адвокатському самоврядуванні членів КДКА та ВКДКА. Очевидно, не всі представники органів самоврядування адвокатури витримали цей іспит, багато з них виявилися безсилими проти тиску ззовні. А спосіб усунення Клари Маргулян з посади Голови Ради адвокатів Хмельницької області взагалі – за межами адвокатського самоврядування, права та елементарної людяності. Сподіваюся, що ми до кінця використали ліміт своїх помилок і усвідомили необхідність становлення сильної адвокатури. Але в запалі реформ і революцій важливо не розгубити корпоративну єдність і моральні та етичні цінності.

    Крім того, ми сьогодні маємо рекомендації європейських організацій адвокатури щодо проведення об’єднуючого З’їзду адвокатів України.

     

    «Адвокат». Наскільки в нинішніх умовах перемоги чи помилки «адвокатської влади» зумовлюють недовіру до неї «рядових» адвокатів, чи все-таки головним аргументом проти неї є колабораціонізм багатьох членів РАУ із режимом Янукови­ча? Думаю, є підстави говорити навіть про солідарність із режимом Ради як такої, адже від початку протестних подій, які супроводжувалися дедалі зухвалішими порушеннями прав людини, НААУ не висловила своєї позиції навіть після того, як дії злочинної влади засудили всі громадські організації юристів.

     

    К. Коваль. Рішення РАУ не можуть влаштовувати всіх і сприйматися виключно як позитивні. За час після створення НААУ було проведено десять засідань РАУ. Прийнято близько 300 рі­­шень. Ухвалено багато положень, регламентів, порядків. За рік роботи НААУ прийнято більшу кількість документів, ніж за всі 20 років існування української адвокатури.

    За новим Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» органами самоврядування сформовано Єдиний реєстр адвокатів України, в якому зареєстровано більше 28000 адвокатів з загального числа 40459 осіб, що отримали свідоц­тво за старим Законом. Тільки у нас, з усіх країн СНД, є положення про можливість складання адмінпротоколів. НААУ затверджено Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, і вже є значна позитивна практика притягнення до відповідальності осіб за невиконання норми про адвокатський запит. Однак треба визнати, що ради адвокатів регіонів не повною мірою використовують надані права щодо складання протоколів.

    Прийнято положення про ордер адвоката з можливістю виписати обмеження повноважень в самому ордері. Врегулювання використання но­­мерних ордерів дає можливість вносити зміни в кодекси для вилучення із них як необхідного елемента підтвердження повноважень адвоката, до­­говорів з клієнтами, які містять адвокатську таємницю. І вже є рекомендації галузевого Комітету ВР про внесення змін до КПК: або ордер, або договір.

    Зараз, як мені здається, вже не час узагальнювати недоліки, оскільки перед нами стоїть інше, більш важливе завдання — домогтися, щоб ре­­форма проходила з урахуванням пропозицій всіх адвокатів, адже саме порушення принципів прозорості та відкритості в роботі НААУ та РАУ зумовили та зміцнили недовіру адвокатів. Про­­голосувавши одноголосно за проведення з’їзду, Рада адвокатів України таким чином висловила недовіру керівництву НААУ.

    Нині адвокатура стикається з тим, що держава не бажає вести з нами повноправний діалог про співпрацю. НААУ необхідно було докласти багато зусиль щодо подальшого реформування органів самоврядування, залучити якнайширше самих адвокатів, вчених — адвокатів, експертів. Чим сильніший статус адвоката, тим сильніше бажання талановитих юристів приходити в професію. Необхідно наповнювати і посилювати цей статус. Адвокатське співтовариство має бути саморегульованим і вільним – «ручна» адвокатура су­­спільству не потрібна. Максимум демократичності має бути у всіх процедурах, пов’язаних з корпоративністю та самоврядуванням. Морально чиста адвокатура — кадровий резерв для органів влади і гарант сильної правової держави. Адвокати, які поставили під сумнів свою репутацію, повинні «йти з професії».

     

    «Адвокат». То чому ж НААУ публічно не заявила про своє ставлення до брутального наступу влади на тих, хто обстоював ідеали правової держави на Майдані?

     

    К. Коваль. Так, деякі колеги дорікають нам, що ми не дуже активно себе виявляємо у публічному житті, не виступаємо із заявами. Я вважаю, не потрібно НААУ плутати з громадською організацією або політичною партією. Ми — професійна корпорація. Наше завдання, навпаки, по можливості утримуватися від прямого включення в політичні процеси. Думаю, що говорити про солідарність із режимом Януковича всієї Ради недоречно. Національна асоціація, утримуючись від публічної реакції на протестні події, які супроводжувалися зухвалими порушеннями прав людини, а крім того, і прав самих адвокатів, необ’єктив­но прирівнювалася до органу режиму, чим і викликала критику адвокатів та суспільства.

    Величезне здивування у мене особисто викликала підтримка законів 16 січня Головою ВКДКА В. Загарією та Харківською обласною радою ад­­вокатів. НААУ мала висловлювати свою позицію щодо дій злочинної влади з питань порушення прав адвокатів раніше, ніж це робили громадські організації юристів, які стали на захист адвокатів, що надавали правову допомогу цілодобово. Як заступник Голови Союзу юристів я з перших днів готувала звернення та заяви нашої організації. На мою публікацію щодо подій розгону студентського Майдану 2 грудня в «Юри­дической практике», я отримала зауваження від Голови НААУ, що я не маю повноважень РАУ як колегіального органу. Але маю звернути увагу читачів, що моя донька протягом майже місяця була активним учасником студентських протестів, і моя реакція була в першу чергу як матері, а потім — як громадянина і адвоката (http://pravo.ua/news.php?id=0039617).

    Коли ми говоримо про корпоративність, то я не пам’ятаю підтримки адвокатів, в тому числі громадських організацій, під час дуже жорсткого тиску Генеральної прокуратури і влади при розгляді питання про позбавлення свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Сергія Власенка, коли я і всього 5 адвокатів — членів КДКА м. Києва відмовили в притягненні його до відповідальності і позбавлення свідоцтва адвоката.

    Щодо проблеми захисту адвокатів, то вони виникли не сьогодні. А справи В. Смалія і Д. Бу­­гая тільки розкрили ці проблеми. Кричущі порушення прав адвокатів викликали велику стурбованість і недовіру адвокатської громадськості, оскільки всі розуміють, що якщо таким чином будуть порушуватися права адвокатів, то залишиться тільки одне питання — хто наступний. Тому вкрай важливо повернути цю ситуацію в законне русло. На прикладі справ Смалія, Бугая та інших адвокатів ми бачимо, як порушуються професійні гарантії та адвокатська таємниця. Необхідно вносити зміни до ст. 23 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і в КПК задля того, аби Рада адвокатів не просто повідом­лялася про затримання адвоката, а мала процесуальні права. Звичайно, всі адвокати усвідомлюють свою винятковість, адже ми — узаконена опозиція до держави по всіх кримінальних провадженнях, адже право на захист гарантується кожному. І цей обов’язок делегований нам не державою в особі парламенту або президента, а Кон­ституцією.

     

    «Адвокат». В умовах, коли в областях на конференції висуваються «обрані» делегати (цитую оголошення Харківської облради адвокатів), а не беруть участь місцеві адвокати безпосередньо, чи можна розраховувати на вільне волевиявлення щодо обрання місцевих рад і делегатів на з’їзд, зокрема кооптованих?

     

    К. Коваль. РАУ – колегіальний орган та приймає рішення шляхом голосування. При розгляді порядків проведення зборів та конференцій адвокатів я та ще два члени ради проголосували проти кооптування. Особисто я вважаю кооптування порушенням принципів демократії при обранні делегатів на з’їзд. Крім того, невимовно здивувала мене пропозиція РАУ по-різному визначати квоту представництва на чергових конференція та позачергових.

    «Адвокат». Розумію, що робити прогнози справа невдячна, але чи слід очікувати істотного оновлення складу РАУ?

     

    К. Коваль. За період діяльності РАУ виникали не­­одноразові спроби «оновити» її склад через притягнення до відповідальності старих членів та вибори «нових». На мою думку, саме такі методи «заміни» спричинили недовіру регіонів до самої РАУ та НААУ. На з’їзді можна очікувати виборів тільки керівництва, тому думаю, що істотного оновлення складу РАУ не відбудеться.

     

    «Адвокат». Чи проводитиметься з’їзд, якщо до дати, на яку він призначений, буде прийнято нову редакцію Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»?

     

    К. Коваль. На останньому засіданні РАУ 2 квітня в м. Одесі такі сумніви висловлювалися. Була спроба скасувати рішення про проведення з’їзду адвокатів України через тиск при його призначенні. 13 членів РАУ визнали такий тиск і готові були скасувати рішення про призначення з’їзду.

    Адвокатське співтовариство сьогодні об’єк­тив­но зацікавлене в ефективності реформи право­охоронної системи, в незалежному, справедливому і кваліфікованому суді, у високому авторитеті судової влади, у розвитку правової державності в Україні. Сьогодні готуються нові зміни до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», працює робоча група і самими адвокатами вносяться вагомі пропозиції щодо вирішення проблем, які виникли під час реалізації нинішньої редакції Закону, та з метою посилення гарантій адвокатської діяльності.

    Якщо виправлення старого Закону
    є незначним поліпшенням, не стільки буде користі від зміни закону, скільки шкоди, якщо з’явиться звичка не коритися існуючому порядку
    (Аристотель)

     

    В сучасних умовах, вважаю, не достатньо писати листи та звернення до правоохоронних органів щодо захисту прав адвокатів. Необхідно серйозно лобіювати інтереси адвокатури на найвищому рівні, брати участь у засіданнях Комітету ВР, Колегій МВС та Генеральної прокуратури задля практичного забезпечення оновлення законодавства та захисту прав адвокатів. Зміни треба вносити системні і продумані, а не революційно зумовлені, адже, як відзначав Аристотель, «… якщо виправлення старого Закону є незначним поліпшенням, не стільки буде користі від зміни закону, скільки шкоди, якщо з’явиться звичка не коритися існуючому порядку».

    «Адвокат». Які найважливіші питання винесено на з’їзд за підсумками засідання РАУ 2 квітня?

     

    К. Коваль. За підсумками засідання РАУ 2 квіт­­ня на порядок денний з’їзду винесено питання затвердження кошторису НААУ та ВКДКА, внесення змін до Правил адвокатської етики, питання захисту прав та гарантій адвокатської діяльності, внесення змін до положення про ВРКА та щодо її складу. Наразі готується позачергове засідання РАУ з питань саме порядку денного з’їзду, адже працює робоча група, яка перевірить легітимність складення повноважень Головою ВКДКА. Це питання номер один порядку денного з’їзду. Думаю, що в зв’язку з прийняттям Закону «Про відновлення довіри до судової системи України», до порядку денного будуть внесені й інші питання.

     

    «Адвокат». Чи треба вносити зміни до Правил адвокатської етики за підсумками року практики їх застосування? На думку багатьох адвокатів, у тексті Правил адвокатської етики містяться формулювання загального характеру, які припускають доволі розлоге поширювальне тлумачення, і відповідно можуть бути універсальними підставами для притягнення до відповідальності адвокатів, які, приміром, у своїх публічних виступах припустилися висловлювань, які не сподобалися очільникам адвокатури, органів правозастосування, владних органів. Чи не варто деталізувати вимоги до етичної поведінки адвоката, зокрема ті, що не стосуються виконання адвокатом своїх професійних обов’язків?

     

    К. Коваль. Створено робочу групу, яка вже готує пропозиції щодо затвердження Правил ад­­вокатської етики в новій редакції. Для розробки змін до Закону та Правил адвокатської етики необхідно залучити колективний розум, запросити колег до роздумів і діалогу. Юридична наука повинна сформулювати теоретичні положення, визначити проблеми, що актуальні в першу чергу для реформування та практики застосування Пра­вил адвокатської етики.

     

    «Адвокат». Чи потрібні взагалі норми правил адвокатської етики, які регламентують позапрофесійне життя адвоката, адже ми обґрунтовано припускаємо, що адвокатура – це інтелігенція, тобто високоморальна категорія населення, що має вищу освіту та випробувана прискіпливим стажуванням? Чи з’їзд дасть відповідь на запитання: адвокатура – це інтелігенція?

     

    К. Коваль. Адвокатура – це інтелігенція. В української адвокатури велика історія і славні професійні традиції. Я переконана, що в умовах сучасної України значні досягнення вітчизняної адвокатури будуть примножені, а її роль — не­­ухильно зростатиме.

    Ми разом ідемо в майбутнє і здатні піднятися на історичну висоту і зрозуміти, що представляємо найбільший, гідний, сильний і дієвий інститут – адвокатуру. Історія дає нам, можливо, ос­танній шанс створити єдину і непорушну адвокатуру.

    Слід прописати і лобіювати соціальні гарантії адвокатам, посилити гарантії професійної діяльності. Необхідно направити пропозиції щодо змін до Податкового кодексу з урахуванням ультиматумів, які будуть викладені Національною асоціацією адвокатів державі, якщо лідери адвокатури будуть впливові, переконливі та матимуть підтримку всієї багатотисячної армії адвокатури.

    На черговому етапі реформи потрібно спільно з колегами розробити та прийняти Програму реформування адвокатури, визначивши конкретні заходи, терміни їх виконання та виконавців, внести зміни в діючі закони та інші нормативно-правові акти відповідно до загальновизнаних між­­народних норм і стандартів, а також прийняти нові акти НААУ.

    На другому етапі мають відбутися основні інституційні перетворення. На третьому, заключному, етапі необхідно впровадити нормативно-правовий та науково-методичний супровід функціонування оновленої адвокатури. Сьогодні як ніколи потрібні фундаментальні дослідження що­­до законодавчого забезпечення подальшої ре­­форм адвокатури.

    Підтримка всієї адвокатури в період реформування буде не тільки ефективною, а й символічною. Вона дасть надію на те, що цей правовий острів створить великий незалежний материк, на якому права асоціюватимуться не з привілеями одних і обов’язками інших, а із законом і правопорядком, захистом прав громадян та незалежністю високофахових адвокатів.

    Висловлюю щиру вдячність усім колегам, які нам допомагали у непростий перший рік, і тим, що весь час прискіпливо аналізували і критикували діяльність керівництва НААУ. Сподіваюся, надалі перших буде значно більше, ніж других.

    Завершуючи, хочу процитувати та доповнити відому відповідь на вічне питання: «У чому сила?» — Сила у правді, а для інтелектуальної еліти адвокатури – у правді, захищеній силою розуму.

    Розмову вів Леонід Лазебний,

    головний редактор

  • О правовых реформах на Украине сквозь призму 20-летней деятельности Союза юристов Украины

    Последние полтора года Украина живет в непрерывном процессе реформ. Не успело общество осознать судебную реформу, как ему предлагают налоговую. Еще не закончились дискуссии вокруг изменений в пенсионном законодательстве, как пора обсуждать реформу уголовного процесса и адвокатуры… Это, пожалуй, наиболее интенсивный период, однако, свидетели подтвердят, что реформы на Украине не прекращаются с момента образования государства. Одним из таких свидетелей является Союз юристов Украины (Союз), отметивший недавно 20-летие. Об основных реформах и роли в них юридического сообщества мы беседовали с председателем Союза, Президентом Всемирной ассоциации юристов, Председателем Мирового Конгресса украинских юристов, заслуженным юристом Украины Валерием Евдокимовым.

    — Валерий Александрович, 30 июля исполнился год, как вступил в силу Закон Украины «О судоустройстве и статусе судей». Чтобы вы выделили в нем?

    — В первую очередь Закон изменил доступ к профессии. Статьей 66 Закона определен порядок назначения на должность судьи впервые — вместо собеседований и представлений председателей судов внедрен конкурсный отбор, причем не через субъективное собеседование, а через два анонимных тестирования.

    Пожалуй, наиболее важно, что в результате разрушилась административная зависимость судей от председателя суда, который раньше сам подбирал кадры. Сейчас этим занимается квалификационная комиссия, которая проводит и экзамены, и отвечает за профессиональную подготовку судьи и, соответственно, проводит конкурс, который дает возможность каждому занять вакантное место в любом суде.

    — Можно ли сказать, что реформа состоялась?

    — Судебная реформа, вокруг которой много лет велись дискуссии, стала возможной, прежде всего, благодаря сильной политической воле. Такую реформу давно ждал Совет Европы, настаивая на выполнении Украиной взятых на себя обязательств. И при ее реализации было учтено мнение экспертов Венецианской комиссии, очень важное и ценное, для совершенствования Закона.

    Судебно-правовая реформа, которую внедряет власть во главе с Президентом Украины, стремится улучшить условия работы судей, укрепить независимость и престиж судейской профессии. Много уже сделано позитивного, но есть и недоработки. Поэтому, в рамках этой реформы Верховному Совету и народным депутатам необходимо продолжать совершенствовать законодательство в этой сфере.

    — Сегодня мы все видим, как работают суды по резонансным делам, и постоянно возникают сомнения в независимости судей. Как вы считаете, суды стали более независимы? Стало ли им легче работать?

    — Наблюдая за развитием политической ситуации в государстве и использованием некоторыми политическими силами судебных процессов для усиления своего политического имиджа, Союз обращает внимание граждан Украины, представителей органов государственной, судебной власти и политиков, на недопустимость дискредитации судебной системы и судей, и на необходимость строго соблюдать нормы Конституции и законов Украины.

    Судебное рассмотрения любого дела должно осуществляться с соблюдением принципа верховенства права и требований процессуального законодательства.

    Я искренне уверен в том, что судейское сообщество Украины с принятием Закона в ближайшее время вернет себе доверие граждан и будет достойно исполнять свои высокие обязанности во имя законности, справедливости и гуманизма.

    — То, что мы видим на экранах ТВ, дополнительно подтверждает острую необходимость в реформировании УПК. Насколько обнародованный недавно проект может обеспечить надлежащий процесс?

    — Принятие нового Уголовного процессуального кодекса — очень важный шаг для правового государства. Ведь до сих пор Украина живет по УПК 1961 года!

    Что касается проекта, могу с уверенностью сказать, что последний из разработанных отвечает европейским и мировым стандартам, а его принятие позволит решить проблемы, которые накопились за десятки лет. В нем помимо прочего учтена практика Европейского суда по правам человека, в части права на защиту и проведение негласных следственных действий.

    — Как Вы считаете, почему отечественному юридическому сообществу, в частности нашей адвокатуре, так недостает сегодня родства духа и взглядов?

    — Реформа адвокатуры, о которой много лет подряд продолжаются дискуссии, утверждаются концепции, подписываются Меморандумы, принимаются решения съездов адвокатов, вносятся законопроекты, пишутся научные работы и защищаются диссертации, очевидно, состоится в ближайшее время. Этого давно ожидает и Совет Европы, настаивая на выполнении Украиной взятых на себя обязательств. В парламенте зарегистрированы четыре законопроекта, в значительной мере похожих между собой, построенных на концептуальных принципах, наработанных за многие годы и неоднократно обсуждаемые адвокатским сообществом, прорецензированные международными экспертами. В то же время, возникает острая необходимость в последний раз перед принятием Закона «Об адвокатуре» проанализировать законопроекты с учетом реалий современного момента проведения судебно-правовой реформы на Украине, соблюдения европейских стандартов, усиления адвокатуры, как независимого демократического института, учитывая новую концепцию УПК, реформирование судоустройства, прокуратуры и других правовых институций. Но хочу отметить то, что одинаково приемлемым Закон не будет для всех, в связи с чем родства духа и взглядов мы не достигнем.

    На сегодняшний день каждая новая общественная организация адвокатуры создана как отдельное юридическое лицо ради защиты представительских интересов своих членов. И они не могут встать на защиту тех, кто не является их членами. А, между прочим, общественные организации объединяют не более 3000 адвокатов. Я думаю, что проблема не в отечественном юридическом или адвокатском сообществе, а в амбициях руководителей, которые считают себя наилучшим и, мешая другим, искажают реформу как такую.

     

    — Можно ли в принципе уравнять в правах прокуроров и адвокатов? Что для этого нужно?

    — Подобной «уравниловки» быть не может. У них, за исключением состязательности в уголовном процессе, совершенно противоположные функции.

    Однако, с учетом судебно-правовой реформы на Украине, соблюдения европейских стандартов, усиления адвокатуры, как независимого демократического института, и исходя из концепции нового УПК, ключевым моментом формирования новой законодательной базы уголовного судопроизводства является защита прав человека. Поэтому уголовный процесс с принятием УПК будет состязательным, ведь только состязательность может обеспечить установление истины по делу. В этом ключе уравнение прав адвокатов и прокуроров возможно и необходимо.

    — Как Вы оцениваете нынешнюю законотворческую деятельность Правительства и Верховного Совета Украины? Почему большинство законодательных инициатив воспринимаются обществом крайне негативно?

    — Сегодня их законотворческая деятельность значительно активизировалась, я бы сказал даже слишком. Появляются законопроекты, принятие которых, во многих случаях, диктует бизнес и рынок.

    По моему мнению, перед принятием важных нормативных актов государства нужно разъяснить гражданам Украины необходимость их принятия. Обосновать положение закона, который будет служить на пользу людям и страны, использовать для этого все средства, чтобы граждане понимали, что без должного законодательного регулирования жизни, ни одна страна не может существовать как социальное, демократическое, правовое государство.

     

    — Чем, по вашему мнению, вызван безумный рост популярности юридической профессии на Украине? Влияет ли рост количества юридических высших учебных заведений на качество подготовки специалистов из правоведения? Какой должна быть реформа юридического образования?

    — Действительно в последнее время прослеживается тенденция увеличения количества представителей юридической профессии. Не принимая во внимание судебные и правоохранительные органы, это регулируется бюджетом и специальными нормативными актами, значительно улучшилось качество правового обслуживания физических и юридических лиц. Это состоялось благодаря созданию многих юридических фирм, роста количества адвокатов. Обращает на себя внимание появление высокопрофессиональных молодых юристов. Мне очень нравится их активность, ответственность и настойчивость.

    В то же время рост количества юридических вузов негативно влияет на качество подготовки специалистов по вопросам правоведения. Преподавательский состав большинства таких учебных заведений не соответствует надлежащему уровню получения юридического образования. На Украине фактически не проводится специальная подготовка преподавателей права. Пользуясь ресурсами интернета, возможно, заказать любую кандидатскую диссертацию. Кстати можно спросить любую юридическую компанию, удовлетворяет ли уровень знания соискателей необходимости выполнять профессиональный долг в соответствии с ее требованиями. За исключением отдельных умных молодых специалистов, ответ известен — нет.

    Поэтому, безусловно, необходима базовая реформа высшего юридического образования. Но для того чтобы ее начать, нужно создать общую концепцию реформы, получить выводы специалистов права, разработать и внести на обсуждение широкой юридической общественности проект реформы.

    — Какие средства государственного влияния должны быть сегодня использованы для борьбы с коррупцией в государственных органах, в частности в судах?

    — Вопрос борьбы с коррупцией неоднократно обсуждался на разных уровнях. Президент Украины государства отмечал неоднократно, что борьба с коррупцией в государственных органах является одним из главных направлений его программы.

    Важным аспектом этого процесса являются существенные изменения в законодательстве. Однако изменения, которые сегодня имеют место, не отвечают ни уровню жизни граждан, ни условиям, в которых находится общество, ни требованиям административной реформы.

    Ключевым моментом этой проблемы является защита конституционных прав и свобод граждан Украины, то есть призыв Президента государства «На встречу людям» должен повсеместно воплощаться в жизнь. Чиновник должен служить народу.

    В процессе борьбы с коррупцией в судебной системе сделаны важные шаги. Принят Закон о судоустройстве и статусе судей, но практика его применения показала — необходимо уже вносить процедурные коррективы, убирать коллизию правовых норм в других законодательных актах.

     

    — Какую роль в процессе становления гражданского общества и правового государства на Украине играет Союз?

    — Сегодня одной из важнейших задач на Украине является строительство правового, социального, демократического государства, главными принципами которого должны быть верховенство правового закона и приоритет прав и свобод человека.

    В начале построения самого государства, а именно в 1991 году юристы органов юстиции, суда, прокуратуры, внутренних дел, безопасности, Института государства и права НАН Украины им. В.М. Корецкого и Национальной украинской юридической академии им. Я. Мудрого выступили с инициативой основания Всеукраинской добровольной общественной организации — Союза юристов Украины (Союз). Главной целью Союза было и остается содействие юристам Украины в удовлетворении и защите своих профессиональных и социальных интересов, развития их, гражданской активности, участию в разработке и реализации государственной правовой политики. Юристы — судьи и прокуроры, работники правоохранительных органов и органов юстиции, научные работники и преподаватели права, служащие органов государственной власти и управления, нотариусы, адвокаты, юристы общественных организаций и другие — объединились для повышения имиджа юридической профессии, чтобы совместными усилиями способствовать построению демократического правового государства.

    На Украине общественные организации это в основном структуры, которые представляют корпоративные интересы определенных лиц, и чтобы изменить ситуацию, нужно, чтобы именно юристы становились активнее и воспитывали в себе четкую гражданскую позицию.

    — Чего не хватает сегодня Союзу для реализации всех задекларированных заданий и наоборот, чем Союз существенно выделяется среди других объединений юристов?

    — Союз отличается от других общественных организаций подходом к формированию своего состава, четко определенной главной целью, формами и методами ее достижения, организационной структурой, организацией управления делами Союза, главное — своим отношением к государству и обществу. Союз открыт для всех юристов Украины независимо от их политических взглядов, профессиональной специализации, ведомственной принадлежности, а также для прежних юридических работников и тех, кто получает юридическую профессию. Это не вызов моде — это реальность, неразрывная профессиональная связь работников разных направлений правовой деятельности, практиков, научных работников и преподавателей права, а также национальная традиция коллективизма.

    За 20 лет своей деятельности СЮУ сумел стать наиболее влиятельной и активной общественной юридической организацией не только на Украине, но и за ее пределами.

    Кроме того, отличает нас от других общественных организаций еще и то, что в добровольной общественной организации не призывают платить членские взносы и не исключают из состава за неуплату. Юристы считают честью стать членом организации, которая в 2011 году отметила свой 20-летний юбилей.

    — Какие планы развития СЮУ ставит перед собой?

    — Спустя 20 лет деятельности, основные задания Союза остаются неизменными — развитие и труд на благо нашего государства. Также мы оказываем содействие созданию надлежащей правовой основы для активной профессиональной и общественной деятельности, их социальной защищенности; создаем платформу для сотрудничества между юристами, которые занимаются разными видами правовой деятельности; работаем на повышение престижа юридической профессии и авторитета юристов, воспитания их в духе неуклонного соблюдения законов и норм профессиональной этики.

    Также среди наших задач содействие укреплению связи между юридической наукой, образованием и практикой, расширению демократии и гласности в правотворчестве; участие в организации юридического образования и переподготовке юридических кадров; пропаганда и разъяснения действующего законодательства; развитие сотрудничества юристов Украины с национальными и международными юридическими общественными организациями; изучение опыта зарубежных стран в отрасли права, пропаганда за рубежом законодательства Украины, достижений отечественной юридической науки и образования.

     

    — Что из последних событий в мире юриспруденции вы бы отметили как наиболее важное?

    — В последние годы в государстве на особый уровень общественного обсуждения неоднократно выносились понятия «Законности» и «Права», проходили нелегкое испытание на непоколебимость ценности демократии, прав и свобод человека и гражданина.

    Стабильный показатель востребованности юристов красноречиво свидетельствует о том, что существует постоянный государственный интерес в отношении к профессии, носители которой активно принимают участие во всех жизненно важных сферах ее бытия.

    Символично то, что нынешнее отношение к юристам формируется не в условиях застоя, а в ускоренном временном течении важных общеобщественных изменений, превращений и реформ.

    В этом контексте чрезвычайно важно, что в своей деятельности юристы не были лишенные возможности приобщиться к реформам, проводимым в государстве.

    Событий произошло довольно много. Пожалуй наибольшее значение, надо отметить, имели международные площадки, на которых обсуждались важные вопросы. Это, в частности Международный саммит «Суды и общество», который проходил 20 — 22 апреля 2010 года, где обсуждались вопросы судебной реформы на Украине, подходы к совершенствованию системы правосудия, пути укрепления независимости судебной власти, повышения прозрачности судебной системы, в соответствии с Европейскими и Международными стандартами.

    Нельзя не отметить состоявшееся 17 июня 2010 года VII собрание Мирового Конгресса украинских юристов. В мероприятии, которое было посвящено вопросам верховенства права как гарантии демократического развития Украины, приняли участие известные отечественные и заграничные законодатели.

    В 2010 году Союз юристов Украины подписал Меморандум о сотрудничестве и предоставлении консультативной помощи с общественными объединениями юристов из семи стран СНГ.

    Много чего важного произошло в обществе и юридическом сообществе. Все это подчеркивает роль юриста в стране, поэтому каждый, кто практикует право не зависимо от места работы и должности, должен осознавать важность своей миссии. Ведь, истинное призвание каждого состоит только в одном — прийти к самому себе; найти собственную, а не любимую, судьбу и отдаться ей внутренне, безраздельно и непоколебимо.

    – О деятельности Союза юристов Украины в рамках мирового юридического сообщества.

    Союз юристов на протяжении многих лет занимает активное место и ведущую роль в деятельности международных юридических объединений, привлекая к диалогу известных юристов, ученых и практиков.

    Свидетельством этого является избрание на два срока Президентом Всемирной ассоциации юристов Председателя Союза юристов Украины. Среди стран независимых государств наш Союз является наиболее влиятельным и авторитетным.

    (Беседовала Ирина ГОНЧАР,

    «Юридическая практика»)

  • Валерій Євдокимов: «Бути юристом означає вкладати в свою роботу не лише високий професіоналізм, але й совість та моральність»

    Пане Валерію, яку роль, на Вашу думку. В процесі становлення громадянського суспільства та побудови правової держави в Україні відіграє сьогодні Союз юристів?

    Одним з найважливіших завдань в Україні на сьогодні є будівництво правової, соціальної, демократичної держави, головними принципами якої повинні бути верховенство правового закону та приорітет прав і свобод людини. Становлення правової держави є необхідною умовою формування та функціонування громадянського суспільства. Громадянське суспільство і правова держава – це динамічні та взаємопов’язані сторони, які передбачають і взаємодоповнюють одна одну. Формування громадянського суспільства і правової держави відбувається паралельно. Громадянське суспільство в сучасній Україні стало природною потребою громадськості щодо суттєвих змін у відносинах між особою, державою та суспільством. Сучасне політичне життя України має метою формування і забезпечення демократичного характеру держави, що можливо лише за умови розвитку громадянського суспільства.

    Показником становлення громадського суспільства є розвинена система його інститутів – політичних партій, дієвих громадських організацій, органів самоорганізації населення, через які здійснюється реалізація громадських прав населення та створюються умови для підвищення рівня громадської ініціативності та свідомості. Громадські організації та рухи все частіше виступають партнерами влади, а то і підштовхують (в доброму розумінні) її до розв’язання багатьох важливих проблем. Не є виключенням і Союз юристів.

    На початку побудови (самої ) правової держави , а саме в 1991 році юристи органів юстиції, суду, прокуратури, внутрішніх справ, безпеки, Інституту держави і права НАН України ім. В.М. Корецького та Національної української юридичної академії ім.Я.Мудрого виступили з ініціативою заснування Всеукраїнської добровільної громадської організації – Спілки юристів України (на VI з’їзді перейменована в «Союз юристів України»).Головною метою Союзу було і залишається сприяння юристам України в задоволенні і захисті своїх професійних та соціальних інтересів, розвитку їх громадської активності, участі в розробці і реалізації державної правової політики. Юристи об’єдналися для підвищення іміджу юридичної професії, щоб спільними зусиллями сприяти побудові демократичної правової держави.

    Союз юристів України – найвпливовіша громадська організація не тільки в Україні. Вона посідає перше місце серед подібних організацій країн СНД і ведуче місце серед громадських юридичних об’єднань світового юридичного співтовариства. Союз юристів України є членом Міжнародного Союзу юристів. Вперше в Україні на добровільній основі та заради спільної мети в одну організацію об’єдналися судді й прокурори, працівники правоохоронних органів і органів юстиції, науковці і викладачі права, службовці органів державної влади і управління, нотаріуси, адвокати, юристи громадських організацій та інші.

    В Україні громадські організації це в основному структури, які представляють корпоративні інтереси певних осіб.. Але щоб змінити ситуацію, треба аби юристи ставали більш активними і виховували у собі чітку громадянську позицію. І юридична спільнота – не є виключенням. Адже саме юристи можуть посприяти зміні ситуації в державі, якщо запровадять вільний громадський рух у своєму оточенні. Союз відіграє важливу роль в процесі становлення громадянського суспільства та побудови правової держави.

    Україна розвивається…. Так, складний демократичний розвиток, шлях непростий. Ми перебуваємо на перехідному періоді, маємо перехідне суспільство, але мені здається, що попри все Україна рухається вперед. І це головне, що треба розуміти на цьому етапі. Дуже багато складнощів. Головне– не боятись вирішувати проблеми, проводити реформи , головне – об’єднати зусилля, щоб розуміти, які є проблеми. І вирішувати їх. У нас постсоціалістичне, посттоталітарне суспільство, воно є перехідне. Для того, щоб демократичне , громадянське суспільство запрацювало, потрібен час.

    Чого, на Вашу думку, не вистачає сьогодні Союзу юристів України для реалізації всіх задекларованих завдань і навпаки, чим Союз суттєво вирізняється серед інших громадських організацій, які об’єднують українських правників?

    Союз відрізняється від інших громадських організацій підходом до формування свого складу, чітко визначеними головною метою, формами й методами її досягнення, організаційною структурою, організацією управління справами Союзу, головне – своїм ставленням до держави і суспільства. Всупереч існуючій тенденції до корпоратизації, Союз проголосив себе відкритим для всіх юристів України незалежно від їх політичних поглядів, фахової спеціалізації, відомчої належності, а також для колишніх юридичних працівників і тих, хто здобуває юридичну професію. Це не виклик моді – це реальність, нерозривний професійний зв’язок працівників різних напрямів правової діяльності, практиків, науковців та викладачів права, а також національна традиція колективізму. Великого авторитету серед широких кіл юридичної громадськості, наукових і навчальних закладів набули започатковані Союзом щорічні Всеукраїнські конкурси на краще юридичне видання і на краще професійне досягнення «Юрист року».

    Членами нашого Союзу є не лише депутати всіх рівнів, а й відомі працівники юстиції, Адміністрації Президента України, Кабінету міністрів України, багато представників суддівського корпусу, правоохоронних органів, науковців. Ми постійно зустрічаємося, виробляємо спільні плани поліпшення законотворчості, проводимо конференції, симпозіуми не лише в Україні, а й за її межами на рівні світових інституцій, залучаючи до вирішення цієї проблеми міжнародну правову думку. Авторитет нашого Союзу залишається достатньо високим, тому ми сподіваємося на позитивні результати такої роботи.

    Бути юристом означає вкладати в свою роботу не лише високий професіоналізм, але й совість і моральність. Дійсно, саме представники цієї професії стоять на варті закону й інтересів громадян. Саме юристи стверджують в Україні принципи верховенства права, справедливого судочинства, норми моралі. Станом на сьогодні Союз є найчисельнішим громадським об’єднанням правників в Україні, а також активним учасником та співорганізатором різноманітних заходів, покликаних нагадати суспільству про важливість дотримання букви закону, сприяти розвитку громадянського суспільства та популяризації професії юриста. Співпрацюючи з багатьма організаціями правового простору, в тому числі з інших країн, Союз невтомно зміцнює престиж України в світі та робить вагомий внесок у створення позитивного іміджу України.

    В цьому році за ініціативою Союзу юристів, керівники відомих громадських юридичних об’єднань України виходячи з політичних, економічних і правових реалій в державі, усвідомлюючи роль і значення права і юридичної професії в суспільстві, маючи на меті утвердження принципів демократії та верховенства права, інститутів громадянського суспільства, прийняли рішення про створення незалежного професійного юридичного органу – Всеукраїнської юридичної ради, яка діє відповідно до затверджених Положення та Регламенту. Ми сподіваємось, що дана інституція стане гарантією і сприятиме реальному втіленню принципів законності щодо захисту прав людини в Україні.

    Крім того , відрізняє нас від інших громадських організацій ще й те, що в добровільній громадській організації не закликають сплачувати членські внески та не виключають зі складу за несплату. Юристи мають за честь стати членом організації, яка у 2011 році відзначить свій 20-річний ювілей. Відповідаючи на це питання, хочу сказати словами відомого російського юриста І.А. Ільїна, який писав, що «суть держави полягає в тому, що всі її громадяни мають і визнають — окрім своїх різних і приватних інтересів і цілей — ще єдиний інтерес і єдину мету, а саме: спільний інтерес і спільну мету, бо держава є ще й духовна громада ». Союз об’єднує членів з сильною соціальною відповідальністю перед суспільством, державою і перед самим Союзом.

    Я к Ви вважаєте, чому вітчизняній юридичній спільноті, зокрема нашій адвокатурі, так бракує сьогодні спорідненості духу та поглядів?

    Реформа адвокатури, про яку багато років поспіль точаться дискусії, затверджуються концепції, підписуються Меморандуми, приймаються рішення з’їздів адвокатів, вносяться законопроекти, пишуться наукові роботи і захищаються дисертації, вочевидь відбудеться у найближчий час. Цього давно чекає і Рада Європи, наполягаючи на виконанні Україною взятих на себе зобов’язань стосовно упорядкування адвокатури. В парламенті знаходяться чотири законопроекти про адвокатуру, значною мірою схожих між собою, в цілому побудованих на концептуальних засадах, напрацьованих протягом багатьох років і не один раз обговорених адвокатською спільнотою, прорецензованих міжнародними експертами.

    Водночас, виникає гостра необхідність востаннє перед прийняттям Закону «Про адвокатуру» проаналізувати законопроекти з урахуванням реалій сучасного моменту проведення судово-правової реформи в Україні, дотримання європейських стандартів, посилення адвокатури як незалежного демократичного інституту з огляду на нову концепцію КПК, реформування судоустрою, прокуратури та інших правових інституцій. Але хочу наголосити на тому, що однаково гарним Закон не буде для всіх, тому спорідненості духу та поглядів ми не досягнемо.

    Ще в 90-х роках ми хотіли змінити закон « Про адвокатуру». Але і досі це питання залишається відкритим. В основному спори ведуться довкола того, чи є адвокатська діяльність підприємницькою чи ні? На мій погляд, з одного боку захист прав громадян не може вважатися бізнесом, а з іншої – адвокати за свою роботу отримують від громадян гонорари, отже, зобов’язані сплачувати податки. Крім того, слід вирішити питання: чи може захищати сторону в суді її представник, який не є адвокатом? Якщо ні, то до видачі свідоцтва на проведення адвокатської діяльності слід віднестися серйозніше, а не так, як зараз це прийнято у сфері адвокатської діяльності.

    Бачення розвитку вітчизняної адвокатури з боку Союзу адвокатів мені більше імпонує: в ньому є сплав досвіду, майстерності та високих вимог до моральних засад самої професії, без чого адвокат ризикує перетворитися виключно на мисливця за високими гонорарами, байдужого до людського горя. А це шлях до професійної деградації.

    На сьогоднішній день кожна нова громадська організація адвокатури (згідно з існуючим Законом «Про громадські організації») створена як окрема юридична особа лише задля захисту представницьких інтересів своїх членів. І вони не можуть ставати на захист тих, хто не є їхніми членами. Адже новостворенні громадські організаціі адвокатури об’єднують не більше 3000 адвокатів. Я думаю, що проблема не в вітчизняній юридичній чи адвокатській спільноті , а в амбіціях керівників , які вважають себе найкращими і заважаючи іншим спотворюють реформу як таку.

    Ви маєте безліч професійних нагород та звань, але яка з цих відзнак є для вас найціннішою?

    Безумовно найціннішим професійним званням я вважаю почесне звання «Заслужений юрист України», яке я отримав ще у 1996 році. Дуже непросто було в той час стати заслуженим юристом України.

    Тоді нагороджували тільки відомих, достойних юристів. Під час влади «помаранчевих» це звання нівелювалось і присвоювалось будь-кому аби був диплом юриста.

    Відносно найважливішої для мене посади. Їх у мене багато, але найціннішими я вважаю ті, які я отримував на виборчих засадах, тобто в результаті голосування за вотум довіри.

    Це двічі обрання народним депутатом України (1994-1998 рр., 2002-2006 рр.), Першим головою Вищої ради юстиції України (1998 р.), Головою Союзу юристів України (з 1995 р. по т.ч.) та двічі – Президентом Всесвітньої асоціації юристів (2003 р., 2009р. по т.ч.).

    Ви є одним з найавторитетніших юристів України, а думку кого з Ваших сучасних колег Ви завжди готові сприймати в якості найкращої поради?

    Можна назвати чимало гідних юридичних імен, але є ті, з якими пов’язано багато років мого юридичного життя. Умисно не вказую посади, але прізвища відомі усім – це: Сергій Винокуров, Олександр Лавринович, Юрій Шемшученко, Юрій Кармазін, Ігор Самсін, Володимир Колесниченко, Лідія Ізовітова, Сергій Ківалов, Іван Шицький, Анатолій Головін, Віктор Медведчук, Ніна Карпачова, Іван Тимченко, Данило Курдельчук і багато інших гідних високопрофесійних юристів.

    Як Ви оцінюєте нинішню законотворчу діяльність Уряду та Верховної Ради України? Чому більшість їхніх законодавчих ініціатив сприймаються нашим суспільством вкрай негативно?

    Хотілося б відмітити насамперед історичну важливість діяльності Верховної Ради України першого і, особливо, другого скликання. Тоді ми створили важливі державні інституції: Конституційний суд України, Вищу раду юстиції, Рахункову палату, Податкову службу України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

    Нинішня законотворча діяльність Парламенту і Уряду України значно активізувалась, я би сказав навіть занадто, з’являються законопроекти з різних дрібниць, в багатьох випадках появу деяких нормативних актів диктує бізнес і ринок.

    Нажаль швидко набув розголос між владою і підприємцями з приводу прийняття податкового кодексу. Не хочу критикувати податковий кодекс по тексту і погоджусь, що деякі положення документу не сприяли захисту прав підприємця, однак допущення подібного конфлікту відбулось з помилки як виконавчої так і законодавчої влади. Зараз ми створюємо прецедент, коли частина людей змусила владу вирішувати питання на майдані. Надалі Україну чекає прийняття ряду важливих законодавчих актів і безумовно опозиція буде користуватися тим, що вони називають демократією, бойкотуючи прийняття важливих законів держави. Це неприпустимо. В цьому випадку я би процитував гасло Всесвітньої асоціації юристів: «Світом повинна правити не сила, а закон».

    На мій погляд перед прийняттям важливих нормативних актів держави треба роз’яснити громадянам України необхідність їх прийняття. Обґрунтувати положення закону, який буде слугувати на користь людям і країни, використовувати для цього всі засоби масової інформації, щоб люди розуміли, що без належного законодавчого регулювання життя країни, жодна країна не може існувати як соціальна, демократична, правова держава.

     

    Чим, на Вашу думку, викликаний шалений зріст популярності юридичної професії в Україні? Чи впливає зростання кількості юридичних вишів на якість підготовки спеціалістів з правознавства? Якою має бути реформа юридичної освіти?

    Дійсно останнім часом просліджується тенденція росту юридичної професії. Не беручи до уваги судові та правоохоронні органи, це регулюється бюджетом та спеціальними нормативними актами, значно покращилась якість правового обслуговування фізичних та юридичних осіб. Це відбулося завдяки створенню багатьох юридичних фірм, росту кількості адвокатів. Звертає на себе увагу поява високопрофесійних молодих юристів. Мені дуже подобається їх активність, відповідальність і наполегливість. Союз юристів України буде і надалі активно продовжувати традицію відзначення і нагородження найкращих представників молодого покоління юристів.

    Нажаль зростання кількості юридичних вузів негативно впливає на якість підготовки спеціалістів з питань правознавства. Викладацький склад більшості юридичних учбових закладів не відповідає належному рівню отримання юридичної освіти. Практично не проводиться в Україні спеціальна підготовка викладачів права. Користуючись ресурсами інтернету можливо замовити будь-яку кандидатську дисертацію. До речі можна запитати будь-яку юридичну кампанію, чи задовольняє рівень знання кандидата на посаду можливості виконувати професійний обов’язок відповідно до вимог кампанії. За виключенням окремих розумних молодих спеціалістів, відповідь відома – ні.

    Тому, безумовно, необхідна базова реформа вищої юридичної освіти. Щоб почати її проводити треба створити загальну концепцію реформи, отримати думку, висновок фахівців права, внести проект на обговорення широкої юридичної громадськості.

    Які засоби державного впливу мають бути сьогодні використані для боротьби з корупцією в державних органах, зокрема в судах?

    Питання боротьби з корупцією неодноразово обговорювалось на різних рівнях. Президент держави наголосив, що боротьба з корупцією в державних органах є одним з головних чинників його програми.

    Важливим критерієм цієї проблеми є суттєві зміни в законодавстві. Хочу зазначити, що зміни, які на сьогоднішній день існують не відповідають ні рівню життя громадян, ні умовам в яких знаходиться суспільство, ні вимогам адміністративної реформи. Ключовим моментом цієї проблеми є захист конституційних прав і свобод громадян України, тобто заклик Президента держави «На зустріч людям» повинен повсякденно втілюватися в життя країни. Чиновник повинен слугувати народу, тому тільки влада в змозі створити умови обмеження їх повноважень, вільного доступу громадян до реалізації своїх прав.

    У процесі боротьби з корупцією у судовій системі зроблені важливі кроки. Прийнятий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», але практика його застосування показала – необхідно вже вносити процедурні корективи, однакове тлумачення правових норм у низці інших законодавчих актів.

    Підходить до кінця 2010 рік. Які події у світі вітчизняної юриспруденції (як позитивні, так і негативні) запам’яталися Вам найбільше у цьому році?

    Цього року в державі на особливий суспільний рівень підносилися поняття Законності й Права, стверджувалися непохитність цінностей демократії, прав і свобод людини і громадянина.

    Стабільний показник суспільної затребуваності правників красномовно свідчить про те, що існує постійний державний інтерес у ставленні до професії, носії якої активно присутні у всіх життєво важливих сферах її буття, динамічно й результативно забезпечують усі напрямки її діяльності.

    Глибоко символічно й те, що нинішнє ставлення до юристів формується не в умовах застиглості та застою, а в прискореному часовому плині важливих загальносуспільних змін , перетворень та реформ.

    У цьому контексті надзвичайно важливо, що у своїй діяльності юристи не були позбавлені можливості долучитися до реформ , які проводилися в державі.

    Найбільше запам’яталися події у вітчизняній юриспруденції :

    – Центральна виборча комісія у визначені законодавством терміни встановила результати виборів Президента України і на своєму засіданні 14 лютого 2010 року офіційно оголосила про обрання Президентом України Віктора Федоровича Януковича.

    – Указом Президента України від 24 березня 2010 року № 440/2010 створено Робочу групу з питань судової реформи . До складу Робочої групи від громадських організацій були включені представники тільки Союзу юристів України.

    – З 20 по 22 квітня в Україні відбувся Міжнародний саміт «Суди та суспільство» на якому обговорювалися питання судової реформи в Україні, підходи до вдосконалення системи правосуддя, шляхи зміцнення незалежності судової влади, підвищення прозорості судової системи у відповідності з Європейськими та Міжнародними стандартами на якому я виступав як Президент Всесвітньої асоціації юристів.

    – 9 травня ми святкували 65-ту річницю з Дня Перемоги. Ми висловили щиру вдячність за героїчні справи, за мужність, за витримку ветеранам яку вони проявили у тяжкі роки війни, захищаючи Батьківщину і світ від фашизму, провели прийом з цього приводу.

    – 17 червня 2010 року в приміщенні Національного палацу мистецтв «Україна» відбулися VII збори Світового Конгресу українських юристів. У заході, що був присвячений питанням верховенства права як гарантії демократичного розвитку України, взяли участь знані вітчизняні та закордонні правники.

    – Напередодні Дня юриста, який святкується 8 жовтня, у Національному палаці мистецтв «Україна» за участю Президента України відбулися Всеукраїнські збори юристів України. У заході взяли участь юристи-державні діячі, керівники вищих навчальних закладів, судових та правоохоронних органів, академічних установ, громадських організацій юридичного спрямування.

    – 6 жовтня 2010 року в приміщенні Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України відбулася урочиста церемонія нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу на краще професійне досягнення «Юрист року — 2010». Кожний юрист, який добросовісно, чесно, на високому професійному рівні виконує свій обов’язок перед суспільством, перед кожним його громадянином, незалежно від соціального статусу, — є елітним представником своєї професії. Бути юристом — велика честь і, без перебільшення, величезна, державної ваги відповідальність. Нема сумніву, сучасна українська правнича школа і її вихованці є гідними нащадками і продовжувачами кращих традицій своїх попередників. Конкурс «Юрист року» стає найвагомішою подією правників всіх напрямків.

    Протягом 2010 року між Союзом юристів України і громадськими об’єднаннями семи країн СНД підписано Меморандум про співпрацю і надання консультативної допомоги.

    Члени Союзу юристів України активно співпрацюють з відомими юристами різних країн світу, особливо в рамках діяльності Всесвітньої асоціації юристів. На протязі останніх 13 років вони приймають активну участь в міжнародних конференціях, конгресах і юридичних форумах,виступають з доповідями з різних галузей права.

    Доречно додати й те, що ми долучилися до святкування 60-тої річниці підписання Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої працює один із найдієвіших засобів впровадження в життя норм міжнародного права — Європейський суд з прав людини. Він не керується у своїй діяльності політичними уподобаннями чи сплесками емоційних сповідань, у роботі суду домінуючим принципом є верховенство права. У ньому не відображається політична кон’юнктура чи тимчасовий приватний інтерес. Він є стрижневою константою загальноєвропейського цивілізаційного бачення сучасного судочинства.

    Ваші побажання колегам до Новорічних свят.

    Шановні друзі!

    Користуючись нагодою, хочу від імені Союзу юристів України, Всесвітньої асоціації юристів, Світового Конгресу українських юристів та від себе особисто привітати Вас, Ваших рідних та близьких з наступаючим Новим роком та Різдвом Христовим! Бажаю міцного здоров’я, стабільного достатку, творчої наснаги та успіхів у реалізації Ваших задумів.

    Впевнений, що наші спільні зусилля стануть вагомим важелем розбудови України як соціальної, правової держави.

  • Катерина Коваль: «Аби прийняти свій закон, адвокатам слід відкинути усілякі амбіції, об’єднатись і плідно попрацювати»

    Катерино Петрівно, як Ви вважаєте, яку роль у розбудові громадянського суспільства в Україні відіграє сьогодні Союз юристів?

    – Громадянське суспільство в нашій державі лише формується. Люди чекають, коли юристи таки почнуть змінювати правове поле в сторону демократизації. Союз юристів відкритий для всіх юристів України незалежно від їх політичних поглядів, фахової спеціалізації, відомчої належності, а також для колишніх юридичних працівників і тих, хто здобуває юридичну професію. Це не виклик моді – це реальність, нерозривний професійний зв’язок працівників різних напрямів правової діяльності, практиків, науковців та викладачів права, а також національна традиція колективізму.

    Демократичність держави багато в чому залежить від громадської позиції, що панує у суспільстві. Але щоб змінити ситуацію треба, аби громадяни ставали більш активними і виховували у собі чітку громадянську позицію. І юридична спільнота – не є винятком. Адже саме юристи можуть посприяти зміні ситуації в державі, якщо запровадять вільний громадський рух у своєму оточенні. Державою досі не знайдено місце структур громадянського суспільства в процесі правової допомоги та правової освіти громадян. Не реалізовані можливості залучення до надання правової допомоги громадянам правозахисних організацій, професійних громадських організацій, адвокатів, нотаріусів, практикуючих юристів, науковців.

    У свою чергу Союз бере активну участь у реалізації заходів Національної програми правової освіти населення. Громадськість України щиро вдячна членам Союзу за роз’яснення законодавства, а також безоплатну правову допомогу. Використовуючи досвід зарубіжних юристів, а також за сприянням Союзу юристів та компанії «Судові справи», яка є власником телевізійного формату «судові справи» на телеканалі «Студія «1+1», була запроваджена правова просвітницька програма «Судові справи», а на телеканалі «Інтер» – правова програма «Народний суд», які були направлені на ознайомлення громадян з основами українського законодавства, цивільного процесу, виховання їх в дусі неухильного дотримання норм закону. До зйомок програми були залучені молоді адвокати та досвідчені правники. Основну категорію осіб, що були глядачами вищеназваних програм, становили вразливі верстви населення, а саме: пенсіонери, безробітні, громадяни, що користуються соціальними пільгами, працюючі особи, рівень доходів яких не дозволяє звертатися за допомогою до приватних юристів та адвокатів.

    Ви ведете активну громадську діяльність. Роботу яких громадських юридичних організацій в Україні Ви можете відзначити та які особливості у порівняні з ними має Союз юристів Україні?

    – Нині існує асоціація суддів, яка об’єднує усіх працівників суддівського корпусу, асоціація прокурорів. І все це – громадські організації. Щоправда, наразі склалась ситуація, що вони більше нагадують державні організації. А Союз юристів України об’єднує усіх юристів. Що ж стосується адвокатури, то, на жаль, вона не має громадської організації, яка об’єднує усіх адвокатів. Адже на сьогоднішній день кожна подібна організація (згідно з існуючим Законом «Про громадські організації») створена як окрема юридична особа лише задля захисту представницьких інтересів своїх членів. І вони не можуть ставати на захист тих, хто не є їхніми членами. А щоб змінити ситуацію, необхідно вносити зміни до Закону «Про громадські організації».

    Це ж стосується і Закону «Про адвокатуру». Адвокатам пропонувалось на обговорення чотири законопроекти, але ті, хто їх запропонував, лобіюють кожен свій, і поки що якихось суттєвих зрушень у напрямку обговорення задля створення якісного Закону «Про адвокатуру» не відбулось. Щоб його прийняти, потрібно відкинути усілякі амбіції, об’єднатись і плідно попрацювати. А так виходить, що усі все критикують, але нічого не роблять заради позитивних змін.

    Яким Ви бачите сучасного українського адвоката? Якими принципами він має керуватися сьогодні у своїй роботі перш за все?

    – Як юрист, я багато співпрацюю з молодими юристами. Головним критерієм, за яким я оцінюю юристів, є відхід від простого академічно консультування в плоскість проектного ведення практики. Багато випускників юридичних факультетів не знають, де застосувати свої академічні знання. Для того, щоб виховати досвідченого юриста, потрібно дуже багато часу.

    У суспільстві, що ґрунтується на верховенстві права, адвокат виконує особливу роль. Обов’язки адвоката не обмежуються сумлінним виконанням того, що йому доручено виконувати в межах, дозволених законом. Адвокат має слугувати інтересам правосуддя, а також тим, чиї права і свободи йому довірено стверджувати і захищати,
    і обов’язком адвоката є не лише представляти справу клієнта, а й бути його порадником.

    Саме устами адвокатів рішуче слово у захисті демократичних прав громадян, у забезпеченні їм використання свобод, гарантованих Конституцією, говорить Його величність Закон. Закон, а не амбіції можновладців чи мінливі політичні вітри повинні бути дороговказом на професійному шляху, який ми з вами обрали.

    Розбудова України як правової держави багато в чому залежить від кваліфікації, професійної компетентності та рівня моральних якостей адвокатів. Почесна й нелегка місія з відстоювання справедливості вимагає від адвокатів високого рівня знань, досвіду та виняткових особистих якостей – честі, гідності, відданості справі й наполегливості.

    Сьогодні, коли в Україні втілюються в життя демократичні і правові засади, зафіксовані в Конституції та інших законодавчих актах, відбувається реформування правової системи. Приємно відзначити, що наша професійна діяльність, досвід та майстерність спрямовані на реалізацію найдемократичнішого принципу громадянського суспільства– верховенства права.

    Саме від професії адвоката залежать долі багатьох людей, політичних інститутів, а подекуди й держави. Адвокат виконує складну, але благородну місію, яка вимагає відповідного рівня освіченості та моральних якостей.

    І нині, коли наша держава прямує тернистим шляхом побудови громадянського суспільства, важко переоцінити роль і місце в цьому процесі адвоката. Тому створення дієвої правової системи, яка гарантує надійний захист прав і свобод людини, утвердження загальнодемократичних засад судочинства, підвищення рівня правосвідомості в українському суспільстві мають бути вагомими пріоритетами.

    За нинішніх непростих умов, що склалися в державі, правова система привертає пильну увагу громадян, політиків та міжнародної спільноти, а тому її представники мають особливо гостро усвідомлювати відповідальність, у тому числі й моральну, і докладати максимум зусиль для наближення вітчизняного законодавства до європейського рівня та стандартів, у яких головне – права і свободи людини.

    І попри те, що сьогодні забезпечені не всі належні умови для роботи адвокатів, я переконана, що принциповість, професіоналізм, вірність ідеалам Правди і Справедливості, відповідальність за результати своєї діяльності, за долю кожної людини завжди були і залишаються вічними й незаперечнимизаповідями нашої роботи.

    У чому полягає головна відмінність адвокатури від іншого громадського об’єднання?

    – Визнавши адвокатуру об’єднанням, законодавець характеризує його як професійне і водночас громадське. Слід зазначити, що здебільшого і раніше колегії адвокатів розглядались як громадські організації з огляду на притаманні таким організаціям ознаки: добровільність об’єднання громадян, єдність здійснюваних ними цілей, спільні інтереси, самоврядування, недержавний характер організації, незалежність від державних органів тощо. Разом з тим є досить серйозні відмінності адвокатури від громадської організації, а саме: об’єднання громадян лише однієї професії, спеціальний дозвіл на здійснення діяльності, виконання в рамках організації професійної роботи за оплату, відповідальність за неналежне здійснення обов’язків тощо.

    Закон України «Про об’єднання громадян» містить поняття об’єднання як добровільного громадського формування, створеного на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Зрозуміло, що основні ознаки його не співпадають з ознаками адвокатури, оскільки остання створюється за принципом єдиної професії, а не за єдністю інтересів; для виконання покладених на адвокатуру конституційних завдань, захисту прав громадян, а не для реалізації і захисту власних прав. Згаданий Закон поділяє об’єднання громадян на політичні партії і громадські організації. Зрозуміло, що ні адвокатуру в цілому, ні адвокатські об’єднання не можна віднести до політичних партій.
    Віднесення до компетенції саме адвокатури діяльності із забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової допомоги у визначених Конституцією випадках (при вирішенні справ у судах та інших державних органах) є важливою, забезпеченою державою гарантією належного рівня професійного захисту, консультування та іншої правової допомоги, оскільки тільки адвокати наділені спеціальними професійними правами, гарантіями адвокатської діяльності, лише щодо них встановлені певні професійні обов’язки, правила адвокатської етики та відповідальність за неналежне здійснення адвокатом його обов’язків, передбачена адвокатська таємниця, при цьому притягнення адвоката до відповідальності поставлено у певні процедурні рамки.

    Оскільки Конституцією прямо обумовлено виконання адвокатурою в судах та інших державних органах двох покладених на неї функцій – забезпечення захисту від обвинувачення та надання правової допомоги, можна дійти висновку, що тільки адвокати можуть в цих органах виконувати вказані види діяльності, і державні органи мають взаємодіяти саме з ними при вирішенні наведених вище функцій адвокатури. У відповідності до Конституції має вирішуватися питання щодо участі захисника, яким може виступати лише особа, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Допуск близьких родичів, опікунів і піклувальників як захисників (ст. 44 КПК) суперечить ст. 59 Конституції України. Вказані в ній види діяльності є виключною компетенцією адвокатури і не можуть здійснюватися іншими суб’єктами (близькими родичами, юристамипідприємцями, фахівцями у галузі права тощо) крім осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

    Які проблеми, пов’язані з упорядкуванням адвокатської діяльності в Україні, Ви можете назвати?

    – Одним з таких проблемних питань є сумісництво адвокатської діяльності. Так, постановою ВККА № 1 від 10 березня 2000 р. про затвердження Положення про Єдиний реєстр адвокатів України встановлено: якщо особи, котрі отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (або щодо яких прийнято рішення про його видачу) після 30 вересня 1999 р. (дата Указу Президента України, яким запроваджено Єдиний реєстр), усунуть протягом одного місяця з дня попередження перешкоди щодо сумісності адвокатської діяльності з іншою діяльністю, будуть включені до Єдиного реєстру адвокатів України. Якщо обмежуючі обставини протягом зазначеного строку усунені не будуть, свідоцтво такої особи анулюється рішенням КДКА. Однак можуть бути включені до реєстру й ті особи, які отримали свідоцтва до 30 вересня 1999 р., за наявності у них обмежуючих обставин щодо сумісності, незалежно від усунення таких обставин, за умови подачі ними заяви про призупинення адвокатської діяльності.

    Слід зазначити, що Закон «Про адвокатуру» не передбачає «призупинення» адвокатської діяльності, про яке йдеться в постанові ВККА № 1 від 10 березня 2000 р. Закон містить лише норму про зупинення цієї діяльності на певний строк, але як одну з форм дисциплінарного стягнення. Оскільки згідно зі ст. 101 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури вона приймає або затверджує положення, рекомендації, роз’яснення, рішення, обов’язкові для виконання кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, адвокатами та адвокатськими об’єднаннями, вказані юридичні і фізичні особи мають виконувати зазначену постанову. Проте її виконати фактично неможливо в цій частині за відсутності законних підстав на «призупинення адвокатської діяльності».

    Як Ви ставитеся до ініціатив окремих осіб щодо надання Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури статусу повноцінного державного органу?

    – Такий підхід суперечить головним засадам діяльності адвокатури, закладеним Законом України «Про адвокатуру» та міжнародними стандартами адвокатської професії, зокрема принципу незалежності. Пропозиції щодо подібного «одержавлення» адвокатури були свого часу закладені у законопроекті № 5132-1 від 23 травня 2000 р., внесеному народним депутатом України А.Білоусом, котрий запропонував перевести кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури і Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури на виключно бюджетне фінансування зі статусом державних органів. Ця пропозиція суперечить, зокрема, Основним положенням про роль адвокатів, прийнятим VIII Конгресом 00Н у серпні 1990 р., які наголошують на тому, що «дисциплінарне провадження проти адвоката здійснюється безсторонніми дисциплінарними комісіями, створеними адвокатурою» (п. 28). Зокрема, зазначалося, що «перетворення дисциплінарних органів адвокатури на державні органи, що фінансуються виключно з бюджету, поставило б адвокатів у пряму залежність від держави, адже дисциплінарна відповідальність є потенційним важелем тиску на адвокатів». Згідно з п. 2.1.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Союзу завдання, які виконуються адвокатом у процесі професійної діяльності, вимагають його абсолютної незалежності і відсутності будь-якого впливу на нього.

    Яких головних правил, на Вашу думку, має дотримуватися професійний адвокат у своїй роботі?

    – Зобов’язання адвоката, дотримання яких він на себе бере, приймаючи Присягу, стосуються не тільки виконання ним професійних функцій – додержання законодавства, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, професійних обов’язків, збереження адвокатської таємниці, а й дотримання ним загальнолюдських цінностей, котрі б сприяли виконанню конституційних задач адвокатури, підвищенню ролі адвокатури в суспільстві, – це зобов’язання бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей. Вжитий термін «завжди» підкреслює саме такий характер зобов’язань адвоката, тим більше, що він повторюється у присязі і стосовно збереження чистоти звання адвоката не тільки у часі (завжди), а й у просторі (всюди).

    Чи готова сьогодні українська адвокатура до виконання функції надання безкоштовної правової допомоги населенню?

    – Безперечно, адвокатура морально готова сьогодні надавати правову допомогу, але у випадку необхідного фінансування. Внесеними у 2001 році до ст. 47 КПК змінами значно розширено участь захисника за призначенням, отже, мають бути збільшеними суми коштів, що виділяються на оплату праці захисника за рахунок держави.

    Разом з тим слід зазначити, що не в усіх регіонах місцеві органи влади допомагають адвокатам у вирішенні проблем, що виникають стосовно їх соціального захисту, оренди приміщень тощо. У п. 8 Указу Президента України від 30 вересня 1999 р. «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» місцевим державним адміністраціям рекомендовано вжити заходів до виконання вимог ст. 18 Закону України «Про адвокатуру» щодо сприяння у вирішенні соціальних питань адвокатів і адвокатських об’єднань, надання їм в оренду придатних для роботи приміщень, встановлення пільг щодо орендної плати за використання приміщень тощо.

    І попри те, що сьогодні адвокатам забезпечені не всі належні умови для роботи, переконана, що принциповість, професіоналізм, вірність ідеалам Правди і Справедливості, відповідальність за результати своєї діяльності, за долю кожної людини завжди були і залишаються вічними та незаперечними заповідями нашої роботи. Саме від нас залежать долі багатьох людей, а подекуди й держави.

    Ми виконуємо складну, але благородну місію, яка вимагає відповідного рівня освіченості та моральних якостей. Важко знайти більш відповідальну роботу. Користуючись нагодою, хотілося б побажати всім до минулого Дня юриста творчого натхнення. Нехай тепло та затишок родинної оселі надійно захищають Вас від життєвих негараздів, а в майбутньому на Вас чекає ще багато цікавих справ.

    Від щирого серця бажаю Вам мудрості, виваженості, мужності та витримки у відстоюванні справедливості. А неупередженість і непохитність будуть Вашими кращими супутниками! Бажаю гідно виконувати покладений на Вас високий обов’язок. Подальших успіхів в ім’я торжества Справедливості, на благо України!

    Шановні колеги! Сердечно дякую за віддану працю і від щирого серця вітаю Вас з професійним святом – Днем юриста! Зичу міцного здоров’я, родинного затишку і достатку, творчої енергії, сил та наснаги у нашій нелегкій справі служіння Закону, нових вагомих здобутків в ім’я правової Української Держави!

    «Юридична газета» № 41(257) від 12 жовтня 2010 р.

  • Катерина Коваль: «Адвокатура: час змін настав»

    Катерина Коваль: «Адвокатура: час змін настав»

    «Адвокатура — стан такий стародавній, як магістратура, такий величний,
    як доброчес­ність, такий необхідний,як справедливість.»
    Дагессо

    Україна, ставши на шлях політичних та економічних перетворень, однією з перших прийняла в 1992 р. Закон «Про адвокатуру». І це виправдано, адже з перших років утве-рдження радянської влади в Україні адвокатура зазнала деформації, що знайшла своє відображення у жорсткій організаційній структурі, постійному нагляді за її діяль-ністю з боку держорганів та партійних функціонерів. Усе це призвело до послаблення ролі адвокатури. Однак й подальше зволікання з прийняттям нового закону, який би врегулювував всі практичні та тео-ретичні проблеми у сфері адвокатської діяльності, призведе до невиправданого руй-нування інституту адвокатури загалом.

    Про новели законопроекту «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правовий статус професійної самоврядної адвокатсь¬кої організації, уніфікацію юридичної про¬фесії та оподаткування адвокатської діяльності в ексклюзивному інтерв’ю «Правовому тижню» розповіла заступник голови Союзу юристів України, член ВККА, член робочої групи з розробки пропозицій щодо законопроектів про адвокатуру, член робочої групи з питань судової реформи при Президенті України Катерина КОВАЛЬ.

    – Катерино Петрівно, розкажіть, будь-ласка, про ре­зультати робочої групи з розробки законопроектів про ад­вокатуру.

    – За рішенням Всеукраїнської наради голів регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури за участю членів ВККА при Кабінеті міністрів України та низ­ки громадських організацій була створена робоча група з розробки пропозицій щодо законопроектів про адвокату­ру. У групі знаходилося чотири законопроекти про адвока­туру та адвокатську діяльність, розроблені на виконання ре­золюцій з’їздів адвокатів. З метою невідкладної підготовки узгоджених пропозицій щодо подальшого комплексного реформування адвокатури, забезпечення гарантій реалізації конституційного права громадян на судовий захист неодно­разово проводилися зустрічі, наради, круглі столи.

    На мою думку, усі законопроекти заслуговують на увагу, оскільки питання про необхідність вдосконалення та підвищення ефективності законодавства, яке регламентує діяльність адвокатури в Україні, протягом останніх років обговорювали як парламентарі, так і представники адво­катських об’єднань. Чинний Закон «Про адвокатуру» пот­ребує істотного вдосконалення. Неодноразово в юридич­них колах виникали пропозиції щодо перегляду існуючих Правил адвокатської етики, особливостей регулювання по­рядку прийому кваліфікаційних іспитів на право зайняття адвокатською діяльністю, порядку застосування дис­циплінарних стягнень до адвокатів тощо. Кожна нова Кон­цепція реформи адвокатури була досконалішою за стару. Безумовно, реалізація концепції мала відбуватись поетапно. Програми реформування адвокатури з визначенням конк­ретних заходів, термінів їх виконання до цього часу не було.

    – Чи зможе проект Закону «Про адвокатуру та адво­катську діяльність», розроблений робочою групою під егідою ВККА, вирішити існуючі проблеми адвокатури?

    – Вирішити існуючі проблеми адвокатури складно. Відсутність її належної самоорганізації, загальнодоступної достовірної інформації про чисельність та персональний склад осіб, які отримали свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та здійснюють адвокатську діяль­ність, відсутність механізму підвищення кваліфікації адвокатів, існування паралельно з адвокатурою підприємниць­кої юридичної діяльності, поступове законодавче звуження обсягу професійних прав адвокатів, відсутність ефективних гарантій професійної діяльності адвокатів, недосконалий механізм призначення адвоката захисником у криміналь­ному процесі, несприятливе оподаткування адвокатської діяльності, відсутність механізму страхування цивільної від­повідальності адвоката, перенавантаження Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та переви­щення повноважень, наданих їй законом, через відсутність органів адвокатського самоуправління з чітко визначеними повноваженнями стало причиною термінового вироблення останньої нової концепції.

    Законопроект «Про адвокатуру та адвокатську діяль­ність» (далі — законопроект про адвокатуру), підготовлений робочою групою за участю громадських організацій, вре­гульовує широке коло теоретичних та практичних проблем у сфері здійснення адвокатської діяльності з урахуванням сучасних реалій та міжнародних стандартів адвокатської професії. Законопроект регулює відносини, пов’язані зі здійсненням в Україні адвокатської діяльності відповідно до її важливої соціальної функції та загальновизнаних принципів функціонування, закріплених у міжнародних ак­тах щодо діяльності адвокатури, створенням належних умов для забезпечення виконання адвокатурою її консти­туційних завдань, наданням адвокатами правової допомо­ги, здійсненням захисту та представництва, функціонуван­ням адвокатського самоврядування. Проект порівняно з попередніми спробами законодавчого регулювання адвока­тури є досконалішим.

    – Назвіть, будь-ласка, основні новели законопроекту про адвокатуру.

    – Позитивною новелою законопроекту є визначення по­нять «безоплатна правова допомога», «захист» та «представництво», які практично охоплюють усі форми правової діяльності, пов’язані з наданням правових консультацій і роз’яснень фізичним та юридичним особам, підготовкою та складанням документів правового характеру, правовим супроводом діяльності цих осіб, представництвом їхніх інтересів у цивільному, господарському й адміністративно­му судових процесах і у виконавчому провадженні, а також діяльності, пов’язаної із захистом прав та інтересів фізич­них та юридичних осіб у кримінальному процесі та під час розгляду справ про адміністративні правопорушення. Од­нак у проекті не враховано, що одним із конституційних обов’язків прокуратури є представництво інтересів грома­дянина в суді у випадках, передбачених законом (п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції). Відповідно до ч. 2 ст. 36-1 Закону «Про прокуратуру» підставою для представництва прокурором у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повнова­ження. Очевидно, вказана діяльність органів прокуратури також спрямована на надання безоплатної правової допо­моги певним категоріям громадян, якщо орієнтуватись на філософський зміст категорії «допомога».

    Позитивними новелами, на мій погляд, також є: створен­ня Єдиного реєстру адвокатів України з вільним доступом та своєчасним поновленням інформації про адвокатів, створення прозорого механізму набуття, зупинення та при­пинення статусу адвоката, підвищення вимог до осіб, які ви­явили намір набути статус адвоката, запровадження обо­в’язкового стажування, розширення переліку видів діяль­ності, несумісних зі статусом адвоката. Крім того, з метою збирання, зберігання, обліку, надання та оприлюднення до­стовірної інформації про діючу в Україні структуру орга­нізаційних форм адвокатської діяльності ведеться Реєстр організаційних форм адвокатської діяльності.

    Реєстрація організаційних форм адвокатської діяльності в Україні здійснюється відповідно до цього Закону та Положення про Реєстр організаційних форм адвокатської діяль­ності, яке приймається З’їздом адвокатів України. Право на заняття адвокатською діяльністю зберігається за особами, які на момент набрання чинності цим Законом отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, внесені до Єдиного реєстру адвокатів України та не здійс­нюють діяльність, несумісну з адвокатською відповідно до ч. 2 ст. 8 цього Закону. Свідоцтво про право на заняття ад­вокатською діяльністю та посвідчення адвоката, дійсні на момент набрання чинності новим Законом та будуть чин­ними до заміни відповідно до нового зразка. І нарешті, створено Єдиний реєстр адвокатів іноземних держав, які мають дозвіл надавати правову допомогу в Україні.

    – Чи є, на ваш погляд, ВККА як офіційний компетентний орган української адвокатури реальним представником і захисником інтересів адвокатського співтовариства?

    – Величезною проблемою, яка наближає нас до реформи адвокатури, є перенавантаження ВКДКА та перевищення повноважень, наданих їй законом, через відсутність органів адвокатського самоуправління з чітко визначеними повноваженнями. ВККА як компетентний орган української ад­вокатури вже не може бути представником і захисником інтересів адвокатури в сьогоднішній ситуації, коли діючі та майбутні реформи правової системи в державі потребують створення професійного самоврядування, уповноваженого органу публічного права.

    Адвокатура — поняття узагальнююче. Воно не ототожню­ється з поняттям адвокатури як об’єднання — юридичної особи. В Конституції України не визначено її правовий ста­тус, але з окреслених у ній завдань можна зробити висновок, що адвокатура є одним з інститутів правової системи дер­жави, що виконує завдання, без здійснення якого функ­ціонування цієї системи неможливе. При цьому адвокатура не належить до жодної з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції, і в певному сенсі має відігравати роль «друж­нього посередника».

    – Адвокати єдині в думці, що самоврядна професійна організація — це благо для адвокатури…

    – Ви знаєте, що згідно Резолюції ПАРЄ «Функціонування демократичних інституцій в Україні» від 6 жовтня 2010 р. в п. 7.3.6 РЄ закликає органи влади реформувати адвокатуру та створити професійну асоціацію адвокатури відповідно до зобов’язання України, взятого при вступі до Ради Європи.

    Згідно із законопроектом про адвокатуру адвокатське са­моврядування складають Національна та регіональні асо­ціації адвокатів. їх вищими органами є З’їзд адвокатів Ук­раїни та обрана ним Рада Національної асоціації адвокатів України, регіональні збори адвокатів та обрані ними Ради регіональних асоціацій адвокатів. Національна асоціація адвокатів України — незалежна самоврядна професійна ор­ганізація, що діє на підставі Закону і об’єднує всіх адвокатів України. При цьому оформлення адвокатури в єдину адво­катську організацію є загальноєвропейською практикою і в Європі розглядається як передумова дійсної незалеж­ності та самоврядності адвокатури, що було неодноразово підкреслено у листах та експертних висновках, адресованих Верховній Раді як Президентом ССВЕ, так і експертами Ради Європи.

    Законопроект вносить зміни до Цивільного кодексу Ук­раїни. Зокрема, абзац 3 ч. 2 ст. 81 викладено в такій редакції: «Юридична особа публічного права створюється розпоряд­чим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцево­го самоврядування, органу адвокатського самоврядування». Вважаю, це основне, що відрізняє останній законопроект від попередніх. Помилка всіх законодавців в тому, що адвокатура не мала свого статусу ні як громадська, ні як публічна організація, хоча була зареєстрована. Створені громадські організації адвокатури об’єднали всього-на-всього 10% ад­вокатів у свої організації. Якщо закон буде прийнятий, ми покажемо приклад Європі, як створювати загальнонаціо­нальні професійні організації адвокатури. Вперше буде за­конодавчо сформульовано статус, спосіб реєстрації та приз­начення професійної організації у державі.

    – Який правовий статус матиме ця організація?

    – Найбільша помилка законодавця була в тому, що пра­вовий статус адвокатури було визначено у Законі «Про ад­вокатуру» як «добровільне професійне громадське об’єд­нання». Однак, по суті, «об’єднанням» (об’єднаною) вона в Україні ніколи не була і не є. Новий проект закону «Про громадські організації» також не відносить адвокатуру до громадських об’єднань. Критика правників та законодавця щодо об’єднання в одну громадську організацію адвокатів мала місце, оскільки Конституція забороняє примусове об’єднання в громадські організації. Новий Закон передба­чає зовсім іншу концепцію реєстрації, організації, правово­го регулювання професійної організації публічного права. За таким принципом формується самоврядування в Ук­раїні. Вибори в регіонах, приналежність до конкретної регіональної професійної громади.

    Професійна організація — це окрема організаційно-пра­вова форма, вона є суб’єктом публічного права та публічних правовідносин. Важливо, щоб як громадяни, так і представ­ники влади усвідомлювали, що професійна організація не є об’єднанням громадян.

    Делеговані державою функції забезпечують професійній організації можливість за власний кошт реалізовувати дер­жавну функцію, а оскільки держава не платить йому за ре­алізацію цієї функції, то, можливо, звільнить від податків на професійну діяльність. Саме такий підхід свідчитиме про розуміння суспільством особливостей вільних професій (адвокатів). Необхідно розуміти, що вільна професія не мо­же реалізуватися без «єдиної професійної організації».

    – Чи було враховано при розробці законопроекту євро­пейський досвід?

    – У Європі, як і в усьому демократичному світі, неза­лежність, самоврядність і професійна спроможність адво­катури розглядаються як лакмусовий папірець, що демон­струє рівень реальної поваги до прав людини і верховенства права. Держави з розвинутою демократією не бояться зміцнювати адвокатуру, підносити її незалежність і про­фесійний рівень, всіляко сприяти збільшенню її ролі в де­мократичному суспільстві. А ось українській адвокатурі до­водиться виборювати аксіоматичні засади своєї діяльності.

    На нашу думку, зважаючи на досвід країн Західної Євро­пи, створення самоврядного об’єднання адвокатів є доцільним і продуманим кроком. Завданням такого самов­рядного об’єднання мають бути: консолідація всіх адво­катів, їх об’єднань, що має забезпечити підвищення фахо­вого рівня правової допомоги, надаваної адвокатами, ор­ганізація підвищення кваліфікації адвокатів і посилення контролю за якістю здійснення професійних обов’язків, вироблення норм адвокатської етики й забезпечення їх ви­конання, піднесення ролі адвокатури в державі, дотримання посадовими й іншими особами гарантій адвокатської діяльності, захист громадянських, соціальних і професій­них прав адвокатів.

    – Чи буде членство адвокатів або їх об’єднань у цій са­моврядній професійній організації обов’язковим?

    – Створення єдиної самоврядної організації адвокатів потребує дуже виваженого підходу до принципів вступу й участі в організації, а також її повноважень стосовно своїх членів і зовнішнього представництва адвокатів перед дер­жавою, іншими підприємствами, установами, організація­ми. Це пояснюється тим, що в силу специфіки діяльності адвокати при здійсненні правозахисних функцій займають позицію протистояння до державних органів, органів вико­навчої влади та правоохоронних органів. Досить часто це виражається в тому, що адвокати вступають у напружену боротьбу з державою. Відповідно за наявності організації може виникнути ситуація, коли держава або її окремі предс­тавники намагатимуться через організацію здійснювати вплив на адвокатів. У цій ситуації основними дієвими захо­дами будуть баланс між чітким законодавчим врегулюван­ням діяльності організації (у частині гарантій незалежності) і наявністю в організації певного рівня самостійності й не­залежності (у функціях і повноваженнях, зокрема, захисту своїх членів), високий рівень порядності, самосвідомості й моральності членів і керівництва організації.

    Членство в цій організації адвокатів і їх об’єднань, на мою думку, має бути обов’язковим. Але участь в органах самов­рядування не може обмежуватись терміном перебування в адвокатурі 10 чи 15 років.

    Більше того, прихильники цієї ідеї висувають аргумент, що створення самоврядної організації адвокатури з обов’язковим членством дозволить адвокатській спільноті отримати потужного лобіста своїх інтересів у державних органах. Самоврядування передбачає формування самими адвокатами відповідних органів, отже, вони можуть актив­но впливати як на процес обрання керівників органів са­моврядування, так і на їх звільнення у разі неналежного ви­конання покладених на них обов’язків. Натомість без обов’язкового членства не може існувати єдина професійна, самоврядна асоціація адвокатів, яка наділена представниць­кими функціями.

    – Чи задовольнить уніфікація юридичної професії, зап­ропонована в законопроекті, потреби самої адвокатури?

    – Питання уніфікації назріло як через внутрішні потреби адвокатури, так і через потребу суспільства у захисті його членів. До внутрішніх потреб української адвокатури як інституту громадянського суспільства належать визначення її професійних ознак, ідентифікація серед маси інших юристів (неадвокатів), уніфікація статусу її членів у різних сферах їхньої діяльності, отримання суспільних гарантій для тих, хто добровільно взяв на себе місію захисту інших, забезпечення свободи і поруки від переслідувань за ре­алізацію адвокатурою ідей цього суспільства. Адвокатура, поза сумнівом, не може претендувати на абсолютну свобо­ду, вона має враховувати рівень суспільства, у якому існує. Але і вона повинна формувати потребу суспільства в універсальній адвокатурі.

    Різні точки зору в робочій групі щодо уніфікації ще бу­дуть предметом обговорення в суспільстві, парламенті, але це червона глава цього законопроекту. Пропозиції Вищих суддів України щодо проведення акредитації певних адво­катів в цих установах звучить як виклик нам, адвокатам. Та­ка акредитація обґрунтована низькою якістю знань тих, хто сьогодні представляє інтереси громадян та юридичних осіб у судах. Ми повинні самі запропонувати спосіб уніфікації, щоб держава не вирішила проблему за нас.

    – Які шанси, що проект отримає статус закону? Які ос­новні перешкоди на цьому шляху?

    – У минулому році помітних кроків до консенсусу в пи­танні реформи адвокатури помічено не було. Адвокатські групи впливу чітко визначилися зі своїми позиціями і від­ступати не бажали. Цією ситуацією скористалося Міністер­ство юстиції, закінчивши роботу над проектом Закону «Про надання безоплатної правової допомоги». Цей проект став для класичної (або навіть канонічної) адвокатури громом серед ясного неба. Розподіл адвокатів для роботи з го­резвісної ст. 47 Кримінально-процесуального кодексу Ук­раїни згідно з проектом йде з поля ведення регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Не зустрівши належного опору з боку адвокатської громадсь­кості, яка була зайнята лобіюванням своїх законопроектів про адвокатуру, урядовий проект «Про безоплатну правову допомогу» № 4406 навіть був прийнятий у першому чи­танні. Однак, просунувшись так далеко (як для адвокатсь­ких проектів), законопроект зупинив свій рух у парламенті.

    Природно, що всі зареєстровані в парламенті проекти ре­формування адвокатури не передбачали безоплатної право­вої допомоги, тому питання узгодження всіх проектів між собою також залишається актуальним. Юридична гро­мадськість добре знає, що проблема прийняття нового за­кону виникла не сьогодні. Думаю, що першочерговим зав­данням є пошук компромісу та узгодження спірних поло­жень, які стосуються порядку доступу до професії, створен­ня і компетенції органів професійного самоврядування.

    Ще однією позицією, яка проходила червоною ниткою через усі проекти, було запровадження монополії адвокатів у питаннях надання правової допомоги при здійсненні кри­мінального, цивільного, адміністративного і господарсько­го судочинства, повне невизнання «фахівців у галузі права» та створення незалежної і самоврядної адвокатської ор­ганізації. На моє переконання, саме ці два чинники спричи­няли неприйняття парламентом упродовж багатьох років такого необхідного для суспільства Закону «Про адвокату­ру». Наріжним каменем стало різне бачення не тільки авто­рами проектів, але й парламентаріями шляхів організації і регулювання професії адвоката та закріплення за адвоката­ми виключних повноважень на надання правової допомо­ги. Представництво та захист у судах України прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб здійснюєть­ся за новим Законом «Про адвокатуру» лише адвокатами.

    Усі розуміють, що в українській адвокатурі існує низка проблем, котрі потребують термінового вирішення, і що штучне затягування прийняття нового закону може при­звести до руйнації адвокатури, втім ніхто не хоче поступа­тися принципами. Дискусія, яка розгорнулася серед адво­катів щодо нового законопроекту, буде частиною загальної дискусії щодо реформування судової системи, — вона наразі є не менш важливою. Без цієї реформи, без того, що ми го­ворили про доступ до реального правосуддя, місце адвока­та у загальному судовому процесі, говорити про саму функ­цію неможливо. Якщо ми ведемо дискусію навколо самої адвокатури як функції захисту правосуддя, то ініціюємо діалог про реформу правосуддя і правоохоронної системи загалом. Отже, я думаю, найближчим часом ми почуємо думки стосовно того, якими будуть судова система і судо­вий лад України, — це є важливим і для законодавця, і для громадян. Адвокатура стане конролером судової та право­охоронної системи в державі.

    – Податковий кодекс — топ-тема, на якій зосереджено увагу суспільства, — поміж іншого визначив, що діяльність у сфері права може здійснюватись лише на засадах за­гального оподаткування. Які наслідки це викличе?

    – На жаль, всі звернення громадських організацій адвока­тури щодо внесення поправок і пропозиції ВККА залиши­лися поза увагою парламентарів. Жодної поправки не вра­ховано. Ні один із лобістів адвокатури, які працюють у пар­ламенті, не вніс поправки у зал. Надії на лобіювання інших пропозицій в залі нашими немає. Залишається прийняти закон, визначитися з формами організації практики і тільки тоді вносити пропозиції і зміни до Податкового кодексу з урахування ультиматумів, які будуть викладені Національ­ною асоціацією державі, якщо лідери адвокатури будуть впливові, зрозумілі та заручаться підтримкою всієї багато­тисячної армії адвокатури.

    Демократичність держави багато в чому залежить від громадської позиції, що панує у суспільстві. Але щоб зміни­ти ситуацію, треба, аби громадяни ставали активнішими і мали чітку громадянську позицію. Юридична спільнота не є винятком. Адже саме адвокати можуть сприяти зміні си­туації в державі, якщо запровадять вільний громадський рух у своєму оточенні. Якщо ми не хочемо, не можемо фор­мувати своє професійне громадянське суспільство, тоді за нас це робитимуть лідери на кшталт Аделаджі, які в наш час зуміли сформувати багатотисячне об’єднання зі своїм ста­тусом, органами, сферами впливу та членськими внесками.

    Необхідно докласти ще багато зусиль щодо подальшого розгляду проекту в колективах громадських організацій, докласти колективних зусиль самих адвокатів, вчених-адво-катів, експертів. Залишиться тільки ініціювати, розробити, видати в цілому, затвердити та направити уповноваженно-му приймати.

    P.S. Тоді коли наша держава прямує тернистим шляхом побудови громадянського суспільства, важко переоцінити роль і місце в цьому процесі Адвоката. Почесна і нелегка місія служіння професії вимагає від нас високого рівня знань, досвіду та виняткових особистих якостей — честі, гідності, відда­ності справі і наполегливості.

    I попри те, що сьогодні Адвокатам забезпечені не всі на­лежні умови для роботи, переконана, що принциповість, про­фесіоналізм, вірність ідеалам Правди і Справедливості, відповідальність за результати своєї діяльності, за долю кожної людини завжди були і залишаються вічними й незапе­речними заповідями. Саме від нас залежать долі багатьох людей, а подекуди й держави ®

    Розмову вела Ксенія ДАЦЕНКО «Правовий тиждень»

  • «Невидимі» адвокати або як НААУ зробила тисячі захисників неіснуючими

    «Невидимі» адвокати або як НААУ зробила тисячі захисників неіснуючими

    Історія ця така: В кінці жовтня Рада адвокатів міста Києва звернулася до Окружного адмінсуду м. Києва з адміністративним позовом до недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України (РАУ) в якому, просила 1) визнати нечинним рішення РАУ від 4–5 липня 2014 р. № 75 «Про внесення змін до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування» з моменту прийняття; 2) визнати нечинним рішення РАУ від 4–5 липня 2014 р. № 76 «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України» з моменту прийняття; 3) визнати нечинними пункти 2 та 3 рішення РАУ від 24 жовтня 2014 р. № 166 в частині участі у конференції адвокатів, відомості про яких включені до Єдиного реєстру адвокатів України (далі по тексту – ЄРАУ), відповідно до затвердженого Радою адвокатів України Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, із урахуванням передбаченого його пунктом акту звірки між НААУ і Радою адвокатів міста Києва та відомостей станом на день прийняття РАУ цього рішення згідно доданого списку, з моменту прийняття.

    7 листопада суд визнав вказані рішення незаконними та такими, що суперечать Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки внесені Радою адвокатів України зміни до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування та Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України стали підставою для виключення адвокатів з ЄРАУ шляхом переведення відомостей про них у стан неактивних та невидимих, чим порушені права адвокатів щодо забезпечення функцій захисту у кримінальних справах та участі в адвокатському самоврядуванні.

    За визначенням пункту 3 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування – це гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

    Відповідно до статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

    Стаття 3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України. Частина перша статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює, що професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності.

    Відповідно до статті 43 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов’язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

    Із наведених норм цього закону вбачається, що адвокати мають гарантоване державою право на адвокатське самоврядування, яке діє з метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань

    дисциплінарної відповідальності. Закон гарантує професійні права адвоката та забороняє будь-які втручання й перешкоди здійсненню адвокатської діяльності.

    Згідно зі статтею 45 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). При цьому цю функцію не може виконувати адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого в ЄРАУ містяться відомості про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

    Таким чином, здатність брати участь в адвокатському самоврядуванні та виконувати функції захисника в кримінальному процесі мають право адвокати, зареєстровані в Єдиному реєстрі адвокатів України.

    Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

    Як встановлює частина четверта статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України (далі по тексту – НААУ). Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.

    Між тим деякі положення рішення Ради адвокатів України від 4–5 липня 2014 р. № 75 «Про внесення змін до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування» та від 4–5 липня 2014 р. № 76 «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України» суперечать приписам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині гарантованого права адвокатів на адвокатське самоврядування та вільне здійснення адвокатської діяльності.

    Як свідчить зміст оскаржуваного рішення Ради адвокатів України від 4–5 липня 2014 р. № 75 «Про внесення змін до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування» Рада адвокатів України вирішила, зокрема доповнити пункт 2 Положення, після підпункту 2.20., новим підпунктом 2.22. такого змісту: «2.22. Наслідком несплати адвокатом у встановлений строк щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування – джерела фінансування ведення Єдиного реєстру адвокатів України, є перехід відомостей про нього в стан неактивних та невидимих для користувачів офіційного веб-сайту НААУ, обробка й підтримка яких адміністратором ЄРАУ не здійснюється. Такий адвокат не має права брати участь у діяльності (роботі) органів адвокатського самоврядування, у зв’язку із відсутністю даних про нього в ЄРАУ.» (пункт 8 змін до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, які є додатком до рішення від 4-5 липня 2014 року №75).

    Іншим рішенням РАУ від 4–5 липня 2014 р. № 76 «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України»: пункт 4.12. Порядку викладено в такій редакції: «4.12. Внесення відомостей до ЄРАУ та будь-яких змін до них, надання адвокату трансферного витягу відбувається, виключно за умови сплати адвокатом щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, у тому числі на умовах розстрочення. У випадку несплати адвокатом щорічного внеску на реалізацію адвокатського самоврядування, внесення відомостей про нього до ЄРАУ та будь-яких змін до них не здійснюється, а раніше внесені дані стають неактивними та невидимими

    до моменту сплати заборгованості. При цьому такий адвокат не має права брати участь в діяльності (роботі) органів адвокатського самоврядування, у зв’язку із відсутністю даних про нього в ЄРАУ.

    Зміст внесених змін вказує, що в разі: 1) несплати адвокатом у встановлений строк щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, 2) неперерахування, або неповного перерахування радою адвокатів регіону, отриманих від адвоката внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування на рахунок Національної асоціації адвокатів України у встановленому розмірі; 3) неповернення радою адвокатів регіону акта звірки між НААУ та відповідною радою регіону щодо сплати адвокатами щорічних внесків, відомості про таких адвокатів, які містяться в Єдиному реєстрі адвокатів України, переходять в стан неактивних та невидимих для користувачів офіційного веб-сайту НААУ, тобто фактично адвокати виключаються з ЄРАУ.

    У свою чергу перехід відомостей про адвоката в стан неактивних та невидимих позбавляє права адвоката брати участь в діяльності (роботі) органів адвокатського самоврядування, в тому числі конференціях та з’їзді адвокатів, нівелює облік та надання відкритої і достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, а також створює перешкоди у здійсненні професійних обов’язків, зокрема в частині виконання функцій захисника у кримінальному процесі.

    Крім того, внесені зміни створюють підстави для застосування дисциплінарного стягнення та встановлюють додаткові умови для зупинення права на адвокатську діяльність, що не узгоджується із загальними умовами дисциплінарної відповідальності, з огляду на наступне.

    Відповідно до статті 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

    Дисциплінарне провадження – процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

    Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.

    Згідно з частинами першою та другою статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики; 4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом.

    Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; 3) для адвокатів України – позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав – виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.

    Таким чином, переведення відомостей про адвокатів, які містяться в ЄРАУ, в стан неактивних та невидимих (виключення з ЄРАУ) має ознаки дисциплінарного стягнення (своєрідне поєднання зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та виключення з ЄРАУ), що застосовується без процедури дисциплінарного провадження.

    Необхідно зазначити, що відповідно до частини сьомої статті 54 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прийняття рішень про сплату щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, визначення напрямів їх використання, також відповідальність за несплату внесків належить до виключних повноважень з’їзду адвокатів України.

    Відтак Окружний адміністративний м. Києва дійшов висновку, що вказане рішення Ради адвокатів України від 4–5 липня 2014 р. № 75 «Про внесення змін до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування» в частині доповнення пункту 2 Положення, після підпункту 2.20., новим підпунктом 2.22.; № 76 «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України» в частині: викладення пункту 4.12. Порядку у новій редакції, доповнення Порядку пунктами 4.13 та 4.14, доповнення Порядку пунктом 4.17 в частині останнього речення цього пункту та доповнення пункту 6.2. статті 6 Порядку, є протиправними та мають бути скасовані.

    Повертаючись трохи назад, пригадую як 4 липня 2014 р. в м. Мукачеве, де проходило засідання РАУ, я була категорично проти прийняття рішень № 75 та № 76 і вони, зрештою, були зняті з порядку денного. А вже 5 липня без відомих мені причин вони були проголосовані та прийняті 17 членами РАУ. Тоді 5 липня, в Києві відбувався міжнародний адвокатський форум, де я презентувала Стратегію розвитку адвокатури України , розроблену спільно з столичними колегами.

    Додам, що 24 жовтня РАУ призначила новий з’їзд адвокатів України на 20–21 листопада в місті Мукачеве Закарпатської області для обрання своїх представників до складу Вищої ради юстиції та кваліфікаційної комісії прокурорів. Певне, що тут досить важливо забезпечити демократичність його проведення, аби гарантувати незалежну, неупереджену діяльність важливих конституційних органів і, зрештою, дотримання конституційних прав наших громадян.

    А вже 24 жовтня РАУ приймає рішення № 166 «Про скликання конференції адвокатів міста Києва, затвердження Порядку висування та обрання делегатів конференції адвокатів міста Києва, Регламенту конференції адвокатів міста Києва та встановлення квоти представництва» Рада адвокатів України і в пунктах 2 та 3 вказаного рішення визначила, що брати участь у конференції мають право адвокати, відомості про яких включені до Єдиного реєстру адвокатів України, відповідно до затвердженого Радою адвокатів України Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, з урахуванням передбаченого його пунктом акту звірки між НААУ і Радою адвокатів міста Києва та відомостей станом на день прийняття Радою адвокатів України цього рішення та згідно доданого списку.

    У згаданому судовому засіданні було встановлено, що доданий до вказаного рішення список являє собою список адвокатів міста Києва, внесених до ЄРАУ станом на 24 жовтня 2014 р., в якому міститься інформація про 801 адвоката. В той же час за повідомленням Ради адвокатів міста Києва станом на цю дату до Ради адвокатів України надано інформацію для включення до ЄРАУ стосовно 6 194 осіб.

    Наведене свідчить, що скликаючи конференцію та визначаючи її склад, Рада адвокатів України керувалась положеннями Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, які передбачають переведення відомостей про адвокатів, які містяться в ЄРАУ, в стан неактивних та невидимих, протиправність яких встановлена судом, та, відповідно, недостовірними та неповними відомостями ЄРАУ, чим порушила гарантоване право адвокатів міста Києва на участь в адвокатському самоврядуванні.

    За таких підстав, пункти 2 та 3 рішення Ради адвокатів України від 24 жовтня 2014 року №166 «Про скликання конференції адвокатів міста Києва, затвердження Порядку висування та обрання делегатів конференції адвокатів міста Києва, Регламенту конференції адвокатів міста Києва та встановлення квоти представництва» в частині участі у конференції адвокатів, відомості про яких включені до Єдиного реєстру адвокатів України, відповідно до

    затвердженого Радою адвокатів України Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, із урахуванням передбаченого його пунктом акту звірки між НААУ і Радою адвокатів міста Києва та відомостей станом на день прийняття Радою адвокатів України цього рішення згідно доданого списку, визнані Окружним судом протиправними та підлягають скасуванню.

    На останок зазначимо, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва 12 листопада 2014 року всі «неактивні та невидимі» (виключені) адвокати України знову включені до Єдиного реєстру адвокатів України.

     

    Катерина Коваль,

    Заступник Голови Союзу юристів України

  • Валерій Євдокимов: «Юрист – розум, честь і совість нашої епохи»

    Валерій Євдокимов: «Юрист – розум, честь і совість нашої епохи»

    Він стояв у витоків формування правової держави України, брав участь у розробці Конституії та основних базових законів держави. Він упродовж 15 років очолює одне з найбільших і найвпливовіших громадськх обєднань–Союз юристів України. І сьогодні Союз під його керівництвом справляє великий вплив на формування спільної думки фахівців усіх галузей права з будь-якої правової проблеми. Зараз у Союзі юристів розпал підготовки до проведення 23 Конгресу Всесвітньої асоціації юристів, який має відбутися у Києві з 22 по 27 березня, одначе Валерій Євдокимов знайшов час поспілкуватися із журналістом Юридичного вісника України.

    – Валерію Олександровичу, яким був минулий рік для очолюваного Вами Союзу?

    – Як і для решти громадських організацій – складним. На їх діяльності позначається загальний стан справ у всій країні – економічна криза накладається на кризу політичну, обидві вони справляють негативний вплив і на правові аспекти життя країни. Тож громадські організації переживають не найкращі часи.
    Що ж до нашого Союзу, він має свої особливості: його засновниками, як відомо, є Верховний Суд, Генеральна прокуратура, Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України. Коли ми в 1991 році створювали наш Союз, усі ці структури були одним цілим, не дивлячись на те, що кожна з них виконувала свої окремі функції. Їх об’єднувала загальна мета – правозастосовча діяльність. На сьогодні кожна з них існує ніби сама по собі. І визнає зазвичай лише себе. Це особливо помітно через отой негатив, який кожна з цих організацій вихлюпує одна на одну. В нашому юридичному домі зникла злагода.

    – Невже Союз юристів не може стати в цій ситуації об’єднуючим центром?

    – На сьогодні ми таким центром є, на жаль, лише формально. Кожний говорить про верховенство права, насправді ж керується політичною доцільністю.

    – Чи можна у цьому зв’язку говорити про певну деградацію права в нашій державі?

    – Ні, я б так не сказав. Порівняно з попередніми роками у нас багато досягнень саме в царині права.

    – З чого це випливає?

    – З тієї законодавчої роботи, яка ведеться в парламенті. Раніше не було стільки законопроектів, які стосуються змін правових норм.

    – Хіба кількість здатна замінити якість? Пригадую слова нинішнього заступника глави РНБОУ Степана Гавриша, тоді депутата Верховної Ради: «Наші парламентарі наскирдували вже стільки законів, що в них важко розібратися й найдосвідченішому юристу».

    – Згоден. У нас законотворчий процес відбувається по-нашому, по-українськи, тобто нецивілізовано. Не встигла людина стати народним депутатом, уже подає проект закону. Безумовно, депутат має брати участь у законотворенні, і є в парламенті люди юридично грамотні, котрі самі здатні такий проект підготувати. Але більшість законодавчих ініціатив походить від, вибачаюсь, дилетантів, які дбають не про якісний бік законотворення, а насамперед про самопіар. Замість доручити розробку законопроекту фахівцю, – професору чи академіку, такий законотворець нашвидкуруч щось вигадує і виносить свою, з дозволу сказати, правову продукцію на розгляд парламенту. Але ж закон має діяти в просторі та у часі, згідно теорії держави та права, узгоджено з іншими законами, ситуацією в країні, навіть з менталітетом українського народу. І що також дуже важливо – повинен мати достатнє фінансове підкріплення. Інакше він буде мертвонародженим і ніхто його не дотримуватиметься.

    – Але ж при Верховній Раді є Інститут законодавства…

    – І чим він займається? Переважно видавничою діяльністю – готує збірники законодавства. Натомість йому мають бути властиві зовсім інші функції – на пропозиції депутатів щодо вирішення певної правової проблеми за участі спеціальної групи фахівців права готувати власні розробки, які й втілюються у проект закону. Проект, який враховує всі наявні законодавчі досягнення у цій царині, не дисонує з ними, а доповнює їх. Розробники такого проекту неодмінно враховують необхідність внесення відповідних змін у десятки інших законів. Як це робиться зазвичай під час підготовки дисертації. Натомість ми маємо те, що маємо – законодавчий хаос. Сирі, недосконалі проекти перетворюються на такі ж закони за принципом взаємовигідних корупційних домовленостей між окремими фракціями. Такі собі закони на один день заради вирішення конкретних між кланових інтересів. Назавтра такий закон уже нікому не потрібен. Жодного права, суцільна політика. І такі «законотворці», піклуючись виключно про власні інтереси, завдають величезної шкоди не лише українському парламентаризму, компрометуючи його в очах суспільства, а й самій державі.

    – Чи може чимось у цій ситуації зарадити Союз юристів?

    – Як громадська організація, ми не можемо бути суб’єктом законодавчої ініціативи, одначе членами нашого Союзу є не лише деякі депутати, а й відомі працівники юстиції, Секретаріату Президента, Кабінету міністрів, багато представників суддівського корпусу, науковців. Ми постійно зустрічаємося, виробляємо спільні плани поліпшення законотворчості, проводимо конференції, симпозіуми не лише в Україні, а й за її межами на рівні світових інституцій, залучаючи до вирішення цієї проблеми міжнародну правову думку. Авторитет нашого Союзу залишається достатньо високим, тому ми сподіваємося на позитивні результати такої роботи.

    – Зараз чимало списів ламають навколо судової реформи. Якою вона має бути на Ваш погляд?

    – По-перше, зрозумілою. Всім без виключення – від судді Верховного Суду до пересічного громадянина. Щоб кожний громадянин чітко усвідомлював, яким чином він може надійно захистити свої права. По-друге, зручною для правової системи самої держави. Як у людському організмі: функція серця тісно пов’язана з діяльністю всіх інших органів, і навпаки. Так само і судова система повинна взаємодіяти з державним організмом. Адже її реформування безпосередньо торкається засад кримінального, цивільного, земельного, сімейного права, теорії процесу, від якого залежить дотримання прав громадянина. Сьогодні сперечаються щодо наглядових, касаційних і апеляційних інстанцій, чим має займатися Верховний Суд, потрібні господарські суди чи залишити лише арбітраж – і у кожної із сторін є на це власний погляд. Пам’ятаю, які суперечки свого часу точилися навколо створення адміністративної юстиції. Щось подібне відбувається зараз.

    – То яка ж судова система нам потрібна? Може, схожа на англійську чи американську?

    – За всієї значимості та досконалості – жодна з них не підходить, бо вони базуються на законах, які в наших умовах не працюватимуть. Між тим, наполегливо лунають рекомендації механічно прищепити українській судовій системі щось із європейського досвіду, щось із американського. А воно не приживеться.

    – Чому? Хіба погана, скажімо, американська конституція, згідно якої ефективно діє вся судова система?

    – Американській конституції, яку за часів Вашингтона прийняли для становлення та розвитку суспільства, вже двісті років, і вона незмінна за винятком деяких поправок. А нашу приймають під президента, пристосовують під чергову владну команду, використовуючи не як основний закон держави, а як політичний інструмент боротьби за владу. Ми забуваємо, що повага до права, до закону повинна бути незмінною на всі часи, для всіх без винятку – як до своїх батьків. Без цього не може бути порядку в суспільстві, які б найдосконаліші судові реформи не відбувалися.

    – Ви можете вважатися «хрещеним» батьком» недоторканності суддів. Як Ви ставитеся до слів заступника Генпрокурора Рената Кузьміна щодо необхідності скасувати цей привілей жреців Феміди?

    – Коли свого часу приймалася ця норма, вона передбачала захист судді від помсти з боку осіб, які були засуджені за його вироком, від якогось тиску на нього з метою примусити суддю змінити своє рішення. Недоторканність не розумілася в тому значенні, що суддя може вдаватися до ганебних вчинків, усвідомлюючи свою безкарність.

    – Хіба не так зараз і розуміють свою недоторканність деякі судді? Той же Зварич, наприклад.

    – На жаль. У цьому випадку прокуратура, безумовно, права. Одначе він не може і не повинен бути приводом для узагальнення. Переважна більшість суддів чесно і добросовісно виконують свій обов’язок. Що ж до самого принципу недоторканності, вона повинна діяти лише там, де суддя приймає безпосередню участь у судових процесах. Якщо суддя йде вулицею і його хтось пограбував, цей хтось відповідатиме саме за пограбування, а не порушення принципу недоторканності стосовно цього судді. А у разі прийняття суддею, приміром, замовлених, тобто корупційних рішень чи інших випадків грубого порушення суддівської присяги жодної недоторканності бути не повинно. І випадків притягнення суддів до кримінальної відповідальності чимало. У нас є кваліфікаційні комісії суддів, закон про статус суддів, закон про судоустрій, Вища рада юстиції. Нарешті, Конституція. Залишилося лише чітко виконувати їхні вимоги.

    – До речі, Ви були першим головою Вищої ради юстиції. Чи пригадуєте хоч один випадок, коли на Ваше подання Президент або Верховна Рада не звільнили би суддю-порушника?

    – Жодного. Як не було й випадку, щоби після такого звільнення суддя подавав до суду позов на Вищу раду юстиції. Адже це колегіальний орган! Він збирається, розглядає справу і робить висновок, порушив суддя присягу чи ні. Якщо порушив, рада вносить подання Президенту. І Президент приймає рішення щодо звільнення судді. Або Верховна Рада. Тож судові позови слід подавати на них. Одначе саме рада нерідко стає відповідачем у таких справах. І кожна з них – додатковий приклад низької фахової кваліфікації судді-порушника.

    – І такий суддя теж колись закінчував юридичний факультет якогось вищого навчального закладу… Вам не здається, що подібних закладів надто багато? Що рівень підготовки майбутніх юристів у багатьох із них залишає бажати кращого? Що взагалі відбувається «перевиробництво» юристів і це негативно впливає на престиж професії?

    – Здається. По всіх трьох пунктах. Зараз в країні близько двохсот юридичних навчальних закладів, навіть у якомусь сільгоспі відкрили свій юридичний інститут. У більшості випадків юристів готують неякісно, це правда. Відповідна програма Міністерства освіти недосконала. Багато випускників з кваліфікацією магістра не відповідають рівню кваліфікаційних вимог. Послуги юриста певною мірою можна порівняти з послугами лікаря: обидва вони рятують людське життя. Між тим у величезній кількості юридичних фірм, які множаться ніби гриби після дощу, надають неякісні послуги, дбаючи насамперед про прибуток. Зараз відбувається затята боротьба між Асоціацією українських правників і Союзом адвокатів України щодо редакції закону про адвокатуру: хто може надавати адвокатські послуги, якими вони повинні бути, хто має право бути адвокатом і що таке адвокатська фірма – комерційне підприємство чи місце надання кваліфікованої юридичної допомоги. І головне питання – видача ліцензій.

    – Кого ж підтримує у цій боротьбі Союз юристів?

    – Союз адвокатів.

    – Тому що він є членом Союзу юристів?

    – Не тільки. Бачення розвитку вітчизняної адвокатури з боку Союзу адвокатів мені більше імпонує: в ньому є сплав досвіду, майстерності та високих вимог до моральних засад самої професії, без чого адвокат ризикує перетворитися виключно на мисливця за високими гонорарами, байдужого до людського горя. А це шлях до професійної деградації.

    – Як Ви вважаєте, чи є у нас юридична еліта?

    – Безумовно. Кожний юрист, який добросовісно, чесно, на високому професійному рівні виконує свій обов’язок перед суспільством, перед кожним його громадянином, незалежно від свого соціального статусу, — і є елітним представником своєї професії. А ще додам, перефразуючи відомий вислів епохи розвиненого соціалізму: саме такий юрист – розум, честь і совість нашої епохи.

    Розмову вів Володимир Шаров

  • Катерина Коваль: «Ода професійній адвокатурі, або Декілька слів про її реформування»

    Катерина Коваль: «Ода професійній адвокатурі, або Декілька слів про її реформування»

    «Закон — ніщо, поки за ним не стоїть жива, зацікавлена громадська думка»
    Уенделл Філліпс

    На арену суспільного життя країни сьогодні виходить незалежний, вільний від корисливих інтересів і політичних симпатій Адвокат, який виступає гарантом законності та справедливості, що відіграє для держави ту ж роль, яка в людині належить совісті. Ядром будь-якої правової реформи виступають перетворення суду і процесу, під знаком і в ім’я яких змінюється призначення і діяльність багатьох органів та інститутів. Сьогоднішня правова реформа — це докорінне перетворення, що стосується не тільки судів, адвокатури, але практично і всіх правоохоронних органів, які діють до суду, для суду і після суду.

    Правовій реформі притаманна комплексність, її супроводжує політична воля і щире бажання влади довести розпочаті зміни до кінця у всій їхній повноті.

    Три етапи реформування

    Для виконання завдань, покладених на адвокатуру України, потрібно, щоб її розбудова проводилася на чітко визначених законодавчих засадах з дотриманням гарантій адвокатської діяльності. Проблеми законодавчого врегулювання діяльності адвокатури мають вирішуватись з урахуванням думок та пропозицій самих адвокатів, шляхом залучення їх до участі в розробці законів, що регулюють питання адвокатури в Україні. Крім того, реалізація стратегічних програмних заходів має передбачати низку послідовних кроків.

    На першому етапі треба розробити та ухвалити Програму реформування адвокатури, визначивши конкретні заходи, терміни їх виконання та виконавців, внести зміни до чинних законів та інших нормативно-правових актів відповідно до загальновизнаних міжнародних норм і стандартів, а також прийняти нові акти. На другому етапі мають відбутися основні інституційні перетворення. На третьому, заключному етапі, необхідно впровадити нормативно-правове та науково-методичне супроводження функціонування оновленої адвокатури. Юридична наука має сформулювати теоретичні положення, визначити проблеми, актуальні насамперед для реформування і практики застосування, здійснити фундаментальні дослідження щодо законодавчого забезпечення подальших реформ адвокатури.

    Отже, метою прийняття ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є: реформування адвокатури відповідно до міжнародних стандартів; підвищення ролі адвоката в суспільстві; забезпечення незалежності адвокатури; спрощення процедури доступу до правової допомоги для кожного громадянина.

    Немов п’ятнадцятирічний підліток, політична еліта України, незважаючи на сивину кожного окремо взятого, зібрана разом, продовжує виявляти світу погляди перехідного віку.

    Еліта Адвокатури не є виключенням. У нашому співтоваристві є консерватори, комуністи, молоді реформатори, «волелюбні радикали», байдужі позафракційні дерегулюючі колеги і сиві підлітки. Сьогоднішня адвокатура багатолика і гіпердемократична.

    Як інститут громадянського суспільства адвокатура покликана сприяти встановленню в тому самому суспільстві балансу різних сил, зміцненню самосвідомості всіх членів цього суспільства, встановлення контролю за діяльністю органів державної влади, інших державних органів і організацій. Особливість статусу вільних професій обумовленна роллю, яку вони відіграють у житті суспільства

    Вивчаючи становище вітчизняної адвокатури в даний час, необхідно відзначити, що судово-правова реформа практично її не зачепила. Адвокатура являє собою об’єднання громадян, побудоване на основі професійної спільності його членів та єдності вирішуваних завдань (захист прав, свобод і законних інтересів громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування).

    Аналіз існуючого порядку організації та діяльності адвокатури на сучасному етапі, впливу нових економічних відносин на форми та методи адвокатської діяльності, дозволяють зробити висновок про необхідність реформування адвокатури, вироблення нових підходів до проблеми організаційно-правової побудови адвокатури. Плутанина з оподаткуванням, матеріальним забезпеченням КДКА, ВККА, потребує наведення елементарного порядку в адвокатурі, щоб був гарантований конституційний принцип надання кожному кваліфікованої юридичної допомоги.

    Реформа адвокатури, про яку багато років точаться дискусії, затверджуються концепції, підписуються Меморандуми, приймаються рішення з’їздів адвокатів, вносяться законопроекти, пишуться наукові роботи і захищаються дисертації, відбудеться найближчим часом. Цього давно чекає і Рада Європи. У парламенті знаходилося чотири законопроекти про адвокатуру, схожих між собою, які в цілому складаються з концептуальних принципів, напрацьованих протягом багатьох років і неодноразово обговорюваних адвокатською спільнотою, рецензованих міжнародними експертами.

    «Добре складені закони повинні залишати якомога менше свавілля для суддів. Тому що закони складаються людьми на підставі довготривалих роздумів, судові ж вироки оголошуються на швидку руку» – говорив Арістотель.

    У рамках проведеної в країні правової реформи підготовлений проект закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Прийняття цього Закону стане одним з найважливіших елементів реформи адвокатури. Закон має впорядкувати організаційні умови діяльності адвокатури, встановити загальні вимоги до претендентів на здобуття адвокатського статусу, зрівняти в правах і обов’язках усіх працюючих у країні адвокатів. Об’єднання адвокатських утворень, розділених раніше, в Національну палату адвокатів, безсумнівно, сприятиме підвищенню професійного рівня, правової культури, корпоративної солідарності української адвокатури.

    Найбільша помилка законодавця була в тому, що правовий статус адвокатури було визначено у Законі України «Про адвокатуру» як «добровільне професійне громадське об’єднання». Однак, по суті, «об’єднанням» (об’єднаною) вона в Україні ніколи не була і не є. Новий проект закону «Про громадські організації» також не відносить адвокатуру до громадських об’єднань. Критика правників та законодавця щодо об’єднання в одну громадську організацію адвокатів мала місце, оскільки Конституція забороняє примусове об’єднання в громадські організації. Новий Закон передбачає зовсім іншу концепцію реєстрації, організації, правового регулювання професійної організації публічного права. За таким принципом формується самоврядування в Україні. Вибори в регіонах, приналежність до конкретної регіональної професійної громади.

    Професійна організація – це окрема організаційно-правова форма, вона є суб’єктом публічного права та публічних правовідносин. Важливо, щоб як громадяни, так і представники влади усвідомлювали, що професійна організація не є об’єднанням громадян.

    Делеговані державою функції забезпечують професійній організації можливість за власний кошт реалізовувати державну функцію, а оскільки держава не платить йому за реалізацію цієї функції, то, можливо, звільнить від податків на професійну діяльність. Саме такий підхід свідчитиме про розуміння суспільством особливостей вільних професій (адвокатів). Необхідно розуміти, що вільна професія не може реалізуватися без «єдиної професійної організації».

    У зв’язку з цим добре простежується й інша тема — регулювання всієї сфери надання юридичної допомоги. Якщо розглядати її цілком, не можна не визнати, що аж ніяк не адвокати формують загальне негативне ставлення суспільства до практикуючих юристів. Найчастіше люди обурюються з приводу тих вільних консультантів, які не скуті ні корпоративними рамками, ні вимогами нормативних актів, що встановлюють стандарти професії. Не менш важливим є і питання про безоплатну правову допомогу. Проблема надання безоплатної правової допомоги, полягає в тому, що повинно бути чітко визначено місце адвокатури в цій системі і повністю використані її можливості з надання кваліфікованої допомоги малозабезпеченим. Захист прав своїх громадян держава повинна забезпечити, а не тільки продекларувати.

    Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» має забезпечити правове регулювання питань діяльності адвокатури, її взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, передбачити гарантії незалежності адвокатів та адвокатських організацій. Сенсом і метою існування адвокатури, як інституту професійного захисту і представництва, є надання юридичної допомоги всім, хто такої потребує. Мабуть, тільки перед адвокатурою, а не жодною іншою організацєю, ставить цілі та завдання громадянське суспільство. Ні на одну іншу організацію, яка не є державною, сьогодні не покладаються такі важливі державні функції.

    Діяльність української адвокатури з перших кроків її становлення була підпорядкована гуманістичному завданню — надання правової допомоги населенню, забезпечення захисту обвинуваченого та представництво інтересів інших учасників процесу. Фундаментальними основами її діяльності були самоврядування, незалежність від державних органів, дотримання моральних вимог професії, законність.

    Реалізація цих положень на різних етапах розвитку адвокатури залежала значною мірою від організаційних засад формування й форм адвокатських колективів, характеру правової і політичної системи держави. Чітко простежується закономірність: ступінь незалежності і суверенності адвокатури визначається зрілістю демократичних інститутів держави. У свою чергу правовий статус адвокатури завжди був певним показником захищеності особистості і одним з індикаторів, що свідчать про успіхи в просуванні до правової держави та розвинутого громадянського суспільства.

    Закон має врегулювати багаторічні нереформовані відносини. Завдяки новому Закону врешті-решт повинен початися реальний об’єднуючий процес адвокатів. Закон еволюціонує слідом за всім українським законодавством. Найбільш важливими необхідними змінами вважаю: індивідуалізацію адвоката — щоб головною особою був адвокат (не об’єднання чи інші громадські установи (організації)); законодавчо важливо оформити гарантію захисту адвокатської таємниці. Сьогодні в адвокатському співтоваристві не буде елліна і немає іудея, всі єдині.

    Адвокати втомилися від боротьби всередині, протиріч адвокатських та юридичних громадських організацій у баченні реформи адвокатури, уніфікації професії. Свого часу ВЕЛИКИЙ РИМ створив всі передумови для виникнення та розвитку професії під назвою «АДВОКАТ». Але у зв’язку з багатьма обставинами — розквіту тиранії, нападів варварів, суперечностей в правлінні — упав навіть РИМ — не відбулося об’єднання людей цієї професії в співтовариство за професійною ознакою. У РИМІ були адвокати, але не було АДВОКАТУРИ.

    Найголовніше це те, що нарешті має бути визначено поняття адвокатської діяльності — це професійна діяльність, що носить суспільно-публічний характер. Адвокат має стати і економічно, і процесуально незалежним. Необхідно прописати цілий ряд гарантій адвоката. Максимум демократичності має бути у всіх процедурах пов’язаних з корпоративністю і самоврядністю. Закон не може влаштовувати всіх і бути виключно позитивним. Але зараз, як мені здається, вже не час говорити про недоліки, оскільки перед нами стоїть інше, більш важливе завдання — зробити так, щоб новий закон був прийнятий з урахуванням всіх пропозицій. «Закону мало бути справедливим: треба, щоб його визнали таким люди, від яких він очікує покори» — говорив Тертуліан (християнський богослов).

    Звичайно, всі адвокати усвідомлюють свою винятковість, тому що ми — узаконена опозиція державі по всіх кримінальних справах, тому що право на захист гарантується кожному. І цей обов’язок делегований нам не державою в особі парламенту або президента, а Конституцією. Природно, держава контролює дотримання закону. «Якщо виправлення старого Закону є незначним поліпшенням, не стільки буде користі від зміни закону, скільки шкоди, якщо з’явиться звичка не коритися існуючому порядку«, — твердив Аристотель.

    Підвищення ефективності діяльності вітчизняної адвокатури, якість і доступність адвокатської пдопомоги для всіх верств населення України — ось ті головні завдання, які ми всі разом повинні вирішувати з українськими законодавцями і всім юридичним співтовариством.

    Користуючись своєю незалежністю, адвокат повинен пам’ятати, що мета не може виправдовувати засоби. І високі цілі правосудного захисту суспільства і особистості від несправедливого обвинувачення повинні бути досягнуті тільки за допомогою моральних способів і прийомів.

    В української адвокатури — велика історія і славні професійні традиції. Переконана, що в сучасних умовах України багатющі здобутки вітчизняної адвокатури будуть примножені, а її роль — неухильно буде підвищуватися. І як говорив Віктор Черномирдін: «Нам ніхто і ніщо не завадить перевиконати наші закони».

    Насамкінець

    Оскільки вирішення проблем, пов’язаних із реформою адвокатури, значною мірою залежить від вищого законодавчого органу – Верховної Ради України, адвокати, працюючи в робочих групах, докладають великих зусиль для реформування адвокатури, розробки законопроектів та інших нормативно-правових актів, що мають чіткий механізм реалізації і узгоджують різні аспекти реформи. Підтримка всієї адвокатури в період реформування буде не тільки дієвою, але й символічною. Вона дасть надію на те, що цей правовий острів створить великий незалежний материк, на якому права асоціюватимуться не з привілеями одних і обов’язками інших, а із законом та правопорядком, захистом прав громадян та незалежністю професійних адвокатів.

    К. П. Коваль, адвокат
    заступник Голови Союзу юристів України,
    член Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України,
    член Робочої групи з питань судової реформи при Президенті України,
    заслужений юрист України