Категорія: Інтерв’ю

– Громадянське суспільство в нашій державі лише формується. Люди чекають, коли юристи таки почнуть змінювати правове поле в сторону демократизації. Союз юристів відкритий для всіх юристів України незалежно від їх політичних поглядів, фахової спеціалізації, відомчої належності, а також для колишніх юридичних працівників і тих, хто здобуває юридичну професію. Це не виклик моді – це реальність, нерозривний професійний зв’язок працівників різних напрямів правової діяльності, практиків, науковців та викладачів права, а також національна традиція колективізму.

Демократичність держави багато в чому залежить від громадської позиції, що панує у суспільстві. Але щоб змінити ситуацію треба, аби громадяни ставали більш активними і виховували у собі чітку громадянську позицію. І юридична спільнота – не є винятком. Адже саме юристи можуть посприяти зміні ситуації в державі, якщо запровадять вільний громадський рух у своєму оточенні. Державою досі не знайдено місце структур громадянського суспільства в процесі правової допомоги та правової освіти громадян. Не реалізовані можливості залучення до надання правової допомоги громадянам правозахисних організацій, професійних громадських організацій, адвокатів, нотаріусів, практикуючих юристів, науковців.

У свою чергу Союз бере активну участь у реалізації заходів Національної програми правової освіти населення. Громадськість України щиро вдячна членам Союзу за роз’яснення законодавства, а також безоплатну правову допомогу. Використовуючи досвід зарубіжних юристів, а також за сприянням Союзу юристів та компанії «Судові справи», яка є власником телевізійного формату «судові справи» на телеканалі «Студія «1+1», була запроваджена правова просвітницька програма «Судові справи», а на телеканалі «Інтер» – правова програма «Народний суд», які були направлені на ознайомлення громадян з основами українського законодавства, цивільного процесу, виховання їх в дусі неухильного дотримання норм закону. До зйомок програми були залучені молоді адвокати та досвідчені правники. Основну категорію осіб, що були глядачами вищеназваних програм, становили вразливі верстви населення, а саме: пенсіонери, безробітні, громадяни, що користуються соціальними пільгами, працюючі особи, рівень доходів яких не дозволяє звертатися за допомогою до приватних юристів та адвокатів.

Ви ведете активну громадську діяльність. Роботу яких громадських юридичних організацій в Україні Ви можете відзначити та які особливості у порівняні з ними має Союз юристів Україні?

– Нині існує асоціація суддів, яка об’єднує усіх працівників суддівського корпусу, асоціація прокурорів. І все це – громадські організації. Щоправда, наразі склалась ситуація, що вони більше нагадують державні організації. А Союз юристів України об’єднує усіх юристів. Що ж стосується адвокатури, то, на жаль, вона не має громадської організації, яка об’єднує усіх адвокатів. Адже на сьогоднішній день кожна подібна організація (згідно з існуючим Законом «Про громадські організації») створена як окрема юридична особа лише задля захисту представницьких інтересів своїх членів. І вони не можуть ставати на захист тих, хто не є їхніми членами. А щоб змінити ситуацію, необхідно вносити зміни до Закону «Про громадські організації».

Це ж стосується і Закону «Про адвокатуру». Адвокатам пропонувалось на обговорення чотири законопроекти, але ті, хто їх запропонував, лобіюють кожен свій, і поки що якихось суттєвих зрушень у напрямку обговорення задля створення якісного Закону «Про адвокатуру» не відбулось. Щоб його прийняти, потрібно відкинути усілякі амбіції, об’єднатись і плідно попрацювати. А так виходить, що усі все критикують, але нічого не роблять заради позитивних змін.

Яким Ви бачите сучасного українського адвоката? Якими принципами він має керуватися сьогодні у своїй роботі перш за все?

– Як юрист, я багато співпрацюю з молодими юристами. Головним критерієм, за яким я оцінюю юристів, є відхід від простого академічно консультування в плоскість проектного ведення практики. Багато випускників юридичних факультетів не знають, де застосувати свої академічні знання. Для того, щоб виховати досвідченого юриста, потрібно дуже багато часу.

У суспільстві, що ґрунтується на верховенстві права, адвокат виконує особливу роль. Обов’язки адвоката не обмежуються сумлінним виконанням того, що йому доручено виконувати в межах, дозволених законом. Адвокат має слугувати інтересам правосуддя, а також тим, чиї права і свободи йому довірено стверджувати і захищати,
і обов’язком адвоката є не лише представляти справу клієнта, а й бути його порадником.

Саме устами адвокатів рішуче слово у захисті демократичних прав громадян, у забезпеченні їм використання свобод, гарантованих Конституцією, говорить Його величність Закон. Закон, а не амбіції можновладців чи мінливі політичні вітри повинні бути дороговказом на професійному шляху, який ми з вами обрали.

Розбудова України як правової держави багато в чому залежить від кваліфікації, професійної компетентності та рівня моральних якостей адвокатів. Почесна й нелегка місія з відстоювання справедливості вимагає від адвокатів високого рівня знань, досвіду та виняткових особистих якостей – честі, гідності, відданості справі й наполегливості.

Сьогодні, коли в Україні втілюються в життя демократичні і правові засади, зафіксовані в Конституції та інших законодавчих актах, відбувається реформування правової системи. Приємно відзначити, що наша професійна діяльність, досвід та майстерність спрямовані на реалізацію найдемократичнішого принципу громадянського суспільства– верховенства права.

Саме від професії адвоката залежать долі багатьох людей, політичних інститутів, а подекуди й держави. Адвокат виконує складну, але благородну місію, яка вимагає відповідного рівня освіченості та моральних якостей.

І нині, коли наша держава прямує тернистим шляхом побудови громадянського суспільства, важко переоцінити роль і місце в цьому процесі адвоката. Тому створення дієвої правової системи, яка гарантує надійний захист прав і свобод людини, утвердження загальнодемократичних засад судочинства, підвищення рівня правосвідомості в українському суспільстві мають бути вагомими пріоритетами.

За нинішніх непростих умов, що склалися в державі, правова система привертає пильну увагу громадян, політиків та міжнародної спільноти, а тому її представники мають особливо гостро усвідомлювати відповідальність, у тому числі й моральну, і докладати максимум зусиль для наближення вітчизняного законодавства до європейського рівня та стандартів, у яких головне – права і свободи людини.

І попри те, що сьогодні забезпечені не всі належні умови для роботи адвокатів, я переконана, що принциповість, професіоналізм, вірність ідеалам Правди і Справедливості, відповідальність за результати своєї діяльності, за долю кожної людини завжди були і залишаються вічними й незаперечнимизаповідями нашої роботи.

У чому полягає головна відмінність адвокатури від іншого громадського об’єднання?

– Визнавши адвокатуру об’єднанням, законодавець характеризує його як професійне і водночас громадське. Слід зазначити, що здебільшого і раніше колегії адвокатів розглядались як громадські організації з огляду на притаманні таким організаціям ознаки: добровільність об’єднання громадян, єдність здійснюваних ними цілей, спільні інтереси, самоврядування, недержавний характер організації, незалежність від державних органів тощо. Разом з тим є досить серйозні відмінності адвокатури від громадської організації, а саме: об’єднання громадян лише однієї професії, спеціальний дозвіл на здійснення діяльності, виконання в рамках організації професійної роботи за оплату, відповідальність за неналежне здійснення обов’язків тощо.

Закон України «Про об’єднання громадян» містить поняття об’єднання як добровільного громадського формування, створеного на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Зрозуміло, що основні ознаки його не співпадають з ознаками адвокатури, оскільки остання створюється за принципом єдиної професії, а не за єдністю інтересів; для виконання покладених на адвокатуру конституційних завдань, захисту прав громадян, а не для реалізації і захисту власних прав. Згаданий Закон поділяє об’єднання громадян на політичні партії і громадські організації. Зрозуміло, що ні адвокатуру в цілому, ні адвокатські об’єднання не можна віднести до політичних партій.
Віднесення до компетенції саме адвокатури діяльності із забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової допомоги у визначених Конституцією випадках (при вирішенні справ у судах та інших державних органах) є важливою, забезпеченою державою гарантією належного рівня професійного захисту, консультування та іншої правової допомоги, оскільки тільки адвокати наділені спеціальними професійними правами, гарантіями адвокатської діяльності, лише щодо них встановлені певні професійні обов’язки, правила адвокатської етики та відповідальність за неналежне здійснення адвокатом його обов’язків, передбачена адвокатська таємниця, при цьому притягнення адвоката до відповідальності поставлено у певні процедурні рамки.

Оскільки Конституцією прямо обумовлено виконання адвокатурою в судах та інших державних органах двох покладених на неї функцій – забезпечення захисту від обвинувачення та надання правової допомоги, можна дійти висновку, що тільки адвокати можуть в цих органах виконувати вказані види діяльності, і державні органи мають взаємодіяти саме з ними при вирішенні наведених вище функцій адвокатури. У відповідності до Конституції має вирішуватися питання щодо участі захисника, яким може виступати лише особа, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Допуск близьких родичів, опікунів і піклувальників як захисників (ст. 44 КПК) суперечить ст. 59 Конституції України. Вказані в ній види діяльності є виключною компетенцією адвокатури і не можуть здійснюватися іншими суб’єктами (близькими родичами, юристамипідприємцями, фахівцями у галузі права тощо) крім осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Які проблеми, пов’язані з упорядкуванням адвокатської діяльності в Україні, Ви можете назвати?

– Одним з таких проблемних питань є сумісництво адвокатської діяльності. Так, постановою ВККА № 1 від 10 березня 2000 р. про затвердження Положення про Єдиний реєстр адвокатів України встановлено: якщо особи, котрі отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (або щодо яких прийнято рішення про його видачу) після 30 вересня 1999 р. (дата Указу Президента України, яким запроваджено Єдиний реєстр), усунуть протягом одного місяця з дня попередження перешкоди щодо сумісності адвокатської діяльності з іншою діяльністю, будуть включені до Єдиного реєстру адвокатів України. Якщо обмежуючі обставини протягом зазначеного строку усунені не будуть, свідоцтво такої особи анулюється рішенням КДКА. Однак можуть бути включені до реєстру й ті особи, які отримали свідоцтва до 30 вересня 1999 р., за наявності у них обмежуючих обставин щодо сумісності, незалежно від усунення таких обставин, за умови подачі ними заяви про призупинення адвокатської діяльності.

Слід зазначити, що Закон «Про адвокатуру» не передбачає «призупинення» адвокатської діяльності, про яке йдеться в постанові ВККА № 1 від 10 березня 2000 р. Закон містить лише норму про зупинення цієї діяльності на певний строк, але як одну з форм дисциплінарного стягнення. Оскільки згідно зі ст. 101 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури вона приймає або затверджує положення, рекомендації, роз’яснення, рішення, обов’язкові для виконання кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, адвокатами та адвокатськими об’єднаннями, вказані юридичні і фізичні особи мають виконувати зазначену постанову. Проте її виконати фактично неможливо в цій частині за відсутності законних підстав на «призупинення адвокатської діяльності».

Як Ви ставитеся до ініціатив окремих осіб щодо надання Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури статусу повноцінного державного органу?

– Такий підхід суперечить головним засадам діяльності адвокатури, закладеним Законом України «Про адвокатуру» та міжнародними стандартами адвокатської професії, зокрема принципу незалежності. Пропозиції щодо подібного «одержавлення» адвокатури були свого часу закладені у законопроекті № 5132-1 від 23 травня 2000 р., внесеному народним депутатом України А.Білоусом, котрий запропонував перевести кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури і Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури на виключно бюджетне фінансування зі статусом державних органів. Ця пропозиція суперечить, зокрема, Основним положенням про роль адвокатів, прийнятим VIII Конгресом 00Н у серпні 1990 р., які наголошують на тому, що «дисциплінарне провадження проти адвоката здійснюється безсторонніми дисциплінарними комісіями, створеними адвокатурою» (п. 28). Зокрема, зазначалося, що «перетворення дисциплінарних органів адвокатури на державні органи, що фінансуються виключно з бюджету, поставило б адвокатів у пряму залежність від держави, адже дисциплінарна відповідальність є потенційним важелем тиску на адвокатів». Згідно з п. 2.1.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Союзу завдання, які виконуються адвокатом у процесі професійної діяльності, вимагають його абсолютної незалежності і відсутності будь-якого впливу на нього.

Яких головних правил, на Вашу думку, має дотримуватися професійний адвокат у своїй роботі?

– Зобов’язання адвоката, дотримання яких він на себе бере, приймаючи Присягу, стосуються не тільки виконання ним професійних функцій – додержання законодавства, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, професійних обов’язків, збереження адвокатської таємниці, а й дотримання ним загальнолюдських цінностей, котрі б сприяли виконанню конституційних задач адвокатури, підвищенню ролі адвокатури в суспільстві, – це зобов’язання бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей. Вжитий термін «завжди» підкреслює саме такий характер зобов’язань адвоката, тим більше, що він повторюється у присязі і стосовно збереження чистоти звання адвоката не тільки у часі (завжди), а й у просторі (всюди).

Чи готова сьогодні українська адвокатура до виконання функції надання безкоштовної правової допомоги населенню?

– Безперечно, адвокатура морально готова сьогодні надавати правову допомогу, але у випадку необхідного фінансування. Внесеними у 2001 році до ст. 47 КПК змінами значно розширено участь захисника за призначенням, отже, мають бути збільшеними суми коштів, що виділяються на оплату праці захисника за рахунок держави.

Разом з тим слід зазначити, що не в усіх регіонах місцеві органи влади допомагають адвокатам у вирішенні проблем, що виникають стосовно їх соціального захисту, оренди приміщень тощо. У п. 8 Указу Президента України від 30 вересня 1999 р. «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» місцевим державним адміністраціям рекомендовано вжити заходів до виконання вимог ст. 18 Закону України «Про адвокатуру» щодо сприяння у вирішенні соціальних питань адвокатів і адвокатських об’єднань, надання їм в оренду придатних для роботи приміщень, встановлення пільг щодо орендної плати за використання приміщень тощо.

І попри те, що сьогодні адвокатам забезпечені не всі належні умови для роботи, переконана, що принциповість, професіоналізм, вірність ідеалам Правди і Справедливості, відповідальність за результати своєї діяльності, за долю кожної людини завжди були і залишаються вічними та незаперечними заповідями нашої роботи. Саме від нас залежать долі багатьох людей, а подекуди й держави.

Ми виконуємо складну, але благородну місію, яка вимагає відповідного рівня освіченості та моральних якостей. Важко знайти більш відповідальну роботу. Користуючись нагодою, хотілося б побажати всім до минулого Дня юриста творчого натхнення. Нехай тепло та затишок родинної оселі надійно захищають Вас від життєвих негараздів, а в майбутньому на Вас чекає ще багато цікавих справ.

Від щирого серця бажаю Вам мудрості, виваженості, мужності та витримки у відстоюванні справедливості. А неупередженість і непохитність будуть Вашими кращими супутниками! Бажаю гідно виконувати покладений на Вас високий обов’язок. Подальших успіхів в ім’я торжества Справедливості, на благо України!

Шановні колеги! Сердечно дякую за віддану працю і від щирого серця вітаю Вас з професійним святом – Днем юриста! Зичу міцного здоров’я, родинного затишку і достатку, творчої енергії, сил та наснаги у нашій нелегкій справі служіння Закону, нових вагомих здобутків в ім’я правової Української Держави!

«Юридична газета» № 41(257) від 12 жовтня 2010 р.

«Адвокатура — стан такий стародавній, як магістратура, такий величний,
як доброчес­ність, такий необхідний,як справедливість.»
Дагессо

Україна, ставши на шлях політичних та економічних перетворень, однією з перших прийняла в 1992 р. Закон «Про адвокатуру». І це виправдано, адже з перших років утве-рдження радянської влади в Україні адвокатура зазнала деформації, що знайшла своє відображення у жорсткій організаційній структурі, постійному нагляді за її діяль-ністю з боку держорганів та партійних функціонерів. Усе це призвело до послаблення ролі адвокатури. Однак й подальше зволікання з прийняттям нового закону, який би врегулювував всі практичні та тео-ретичні проблеми у сфері адвокатської діяльності, призведе до невиправданого руй-нування інституту адвокатури загалом.

Про новели законопроекту «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правовий статус професійної самоврядної адвокатсь¬кої організації, уніфікацію юридичної про¬фесії та оподаткування адвокатської діяльності в ексклюзивному інтерв’ю «Правовому тижню» розповіла заступник голови Союзу юристів України, член ВККА, член робочої групи з розробки пропозицій щодо законопроектів про адвокатуру, член робочої групи з питань судової реформи при Президенті України Катерина КОВАЛЬ.

– Катерино Петрівно, розкажіть, будь-ласка, про ре­зультати робочої групи з розробки законопроектів про ад­вокатуру.

– За рішенням Всеукраїнської наради голів регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури за участю членів ВККА при Кабінеті міністрів України та низ­ки громадських організацій була створена робоча група з розробки пропозицій щодо законопроектів про адвокату­ру. У групі знаходилося чотири законопроекти про адвока­туру та адвокатську діяльність, розроблені на виконання ре­золюцій з’їздів адвокатів. З метою невідкладної підготовки узгоджених пропозицій щодо подальшого комплексного реформування адвокатури, забезпечення гарантій реалізації конституційного права громадян на судовий захист неодно­разово проводилися зустрічі, наради, круглі столи.

На мою думку, усі законопроекти заслуговують на увагу, оскільки питання про необхідність вдосконалення та підвищення ефективності законодавства, яке регламентує діяльність адвокатури в Україні, протягом останніх років обговорювали як парламентарі, так і представники адво­катських об’єднань. Чинний Закон «Про адвокатуру» пот­ребує істотного вдосконалення. Неодноразово в юридич­них колах виникали пропозиції щодо перегляду існуючих Правил адвокатської етики, особливостей регулювання по­рядку прийому кваліфікаційних іспитів на право зайняття адвокатською діяльністю, порядку застосування дис­циплінарних стягнень до адвокатів тощо. Кожна нова Кон­цепція реформи адвокатури була досконалішою за стару. Безумовно, реалізація концепції мала відбуватись поетапно. Програми реформування адвокатури з визначенням конк­ретних заходів, термінів їх виконання до цього часу не було.

– Чи зможе проект Закону «Про адвокатуру та адво­катську діяльність», розроблений робочою групою під егідою ВККА, вирішити існуючі проблеми адвокатури?

– Вирішити існуючі проблеми адвокатури складно. Відсутність її належної самоорганізації, загальнодоступної достовірної інформації про чисельність та персональний склад осіб, які отримали свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та здійснюють адвокатську діяль­ність, відсутність механізму підвищення кваліфікації адвокатів, існування паралельно з адвокатурою підприємниць­кої юридичної діяльності, поступове законодавче звуження обсягу професійних прав адвокатів, відсутність ефективних гарантій професійної діяльності адвокатів, недосконалий механізм призначення адвоката захисником у криміналь­ному процесі, несприятливе оподаткування адвокатської діяльності, відсутність механізму страхування цивільної від­повідальності адвоката, перенавантаження Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та переви­щення повноважень, наданих їй законом, через відсутність органів адвокатського самоуправління з чітко визначеними повноваженнями стало причиною термінового вироблення останньої нової концепції.

Законопроект «Про адвокатуру та адвокатську діяль­ність» (далі — законопроект про адвокатуру), підготовлений робочою групою за участю громадських організацій, вре­гульовує широке коло теоретичних та практичних проблем у сфері здійснення адвокатської діяльності з урахуванням сучасних реалій та міжнародних стандартів адвокатської професії. Законопроект регулює відносини, пов’язані зі здійсненням в Україні адвокатської діяльності відповідно до її важливої соціальної функції та загальновизнаних принципів функціонування, закріплених у міжнародних ак­тах щодо діяльності адвокатури, створенням належних умов для забезпечення виконання адвокатурою її консти­туційних завдань, наданням адвокатами правової допомо­ги, здійсненням захисту та представництва, функціонуван­ням адвокатського самоврядування. Проект порівняно з попередніми спробами законодавчого регулювання адвока­тури є досконалішим.

– Назвіть, будь-ласка, основні новели законопроекту про адвокатуру.

– Позитивною новелою законопроекту є визначення по­нять «безоплатна правова допомога», «захист» та «представництво», які практично охоплюють усі форми правової діяльності, пов’язані з наданням правових консультацій і роз’яснень фізичним та юридичним особам, підготовкою та складанням документів правового характеру, правовим супроводом діяльності цих осіб, представництвом їхніх інтересів у цивільному, господарському й адміністративно­му судових процесах і у виконавчому провадженні, а також діяльності, пов’язаної із захистом прав та інтересів фізич­них та юридичних осіб у кримінальному процесі та під час розгляду справ про адміністративні правопорушення. Од­нак у проекті не враховано, що одним із конституційних обов’язків прокуратури є представництво інтересів грома­дянина в суді у випадках, передбачених законом (п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції). Відповідно до ч. 2 ст. 36-1 Закону «Про прокуратуру» підставою для представництва прокурором у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повнова­ження. Очевидно, вказана діяльність органів прокуратури також спрямована на надання безоплатної правової допо­моги певним категоріям громадян, якщо орієнтуватись на філософський зміст категорії «допомога».

Позитивними новелами, на мій погляд, також є: створен­ня Єдиного реєстру адвокатів України з вільним доступом та своєчасним поновленням інформації про адвокатів, створення прозорого механізму набуття, зупинення та при­пинення статусу адвоката, підвищення вимог до осіб, які ви­явили намір набути статус адвоката, запровадження обо­в’язкового стажування, розширення переліку видів діяль­ності, несумісних зі статусом адвоката. Крім того, з метою збирання, зберігання, обліку, надання та оприлюднення до­стовірної інформації про діючу в Україні структуру орга­нізаційних форм адвокатської діяльності ведеться Реєстр організаційних форм адвокатської діяльності.

Реєстрація організаційних форм адвокатської діяльності в Україні здійснюється відповідно до цього Закону та Положення про Реєстр організаційних форм адвокатської діяль­ності, яке приймається З’їздом адвокатів України. Право на заняття адвокатською діяльністю зберігається за особами, які на момент набрання чинності цим Законом отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, внесені до Єдиного реєстру адвокатів України та не здійс­нюють діяльність, несумісну з адвокатською відповідно до ч. 2 ст. 8 цього Закону. Свідоцтво про право на заняття ад­вокатською діяльністю та посвідчення адвоката, дійсні на момент набрання чинності новим Законом та будуть чин­ними до заміни відповідно до нового зразка. І нарешті, створено Єдиний реєстр адвокатів іноземних держав, які мають дозвіл надавати правову допомогу в Україні.

– Чи є, на ваш погляд, ВККА як офіційний компетентний орган української адвокатури реальним представником і захисником інтересів адвокатського співтовариства?

– Величезною проблемою, яка наближає нас до реформи адвокатури, є перенавантаження ВКДКА та перевищення повноважень, наданих їй законом, через відсутність органів адвокатського самоуправління з чітко визначеними повноваженнями. ВККА як компетентний орган української ад­вокатури вже не може бути представником і захисником інтересів адвокатури в сьогоднішній ситуації, коли діючі та майбутні реформи правової системи в державі потребують створення професійного самоврядування, уповноваженого органу публічного права.

Адвокатура — поняття узагальнююче. Воно не ототожню­ється з поняттям адвокатури як об’єднання — юридичної особи. В Конституції України не визначено її правовий ста­тус, але з окреслених у ній завдань можна зробити висновок, що адвокатура є одним з інститутів правової системи дер­жави, що виконує завдання, без здійснення якого функ­ціонування цієї системи неможливе. При цьому адвокатура не належить до жодної з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції, і в певному сенсі має відігравати роль «друж­нього посередника».

– Адвокати єдині в думці, що самоврядна професійна організація — це благо для адвокатури…

– Ви знаєте, що згідно Резолюції ПАРЄ «Функціонування демократичних інституцій в Україні» від 6 жовтня 2010 р. в п. 7.3.6 РЄ закликає органи влади реформувати адвокатуру та створити професійну асоціацію адвокатури відповідно до зобов’язання України, взятого при вступі до Ради Європи.

Згідно із законопроектом про адвокатуру адвокатське са­моврядування складають Національна та регіональні асо­ціації адвокатів. їх вищими органами є З’їзд адвокатів Ук­раїни та обрана ним Рада Національної асоціації адвокатів України, регіональні збори адвокатів та обрані ними Ради регіональних асоціацій адвокатів. Національна асоціація адвокатів України — незалежна самоврядна професійна ор­ганізація, що діє на підставі Закону і об’єднує всіх адвокатів України. При цьому оформлення адвокатури в єдину адво­катську організацію є загальноєвропейською практикою і в Європі розглядається як передумова дійсної незалеж­ності та самоврядності адвокатури, що було неодноразово підкреслено у листах та експертних висновках, адресованих Верховній Раді як Президентом ССВЕ, так і експертами Ради Європи.

Законопроект вносить зміни до Цивільного кодексу Ук­раїни. Зокрема, абзац 3 ч. 2 ст. 81 викладено в такій редакції: «Юридична особа публічного права створюється розпоряд­чим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцево­го самоврядування, органу адвокатського самоврядування». Вважаю, це основне, що відрізняє останній законопроект від попередніх. Помилка всіх законодавців в тому, що адвокатура не мала свого статусу ні як громадська, ні як публічна організація, хоча була зареєстрована. Створені громадські організації адвокатури об’єднали всього-на-всього 10% ад­вокатів у свої організації. Якщо закон буде прийнятий, ми покажемо приклад Європі, як створювати загальнонаціо­нальні професійні організації адвокатури. Вперше буде за­конодавчо сформульовано статус, спосіб реєстрації та приз­начення професійної організації у державі.

– Який правовий статус матиме ця організація?

– Найбільша помилка законодавця була в тому, що пра­вовий статус адвокатури було визначено у Законі «Про ад­вокатуру» як «добровільне професійне громадське об’єд­нання». Однак, по суті, «об’єднанням» (об’єднаною) вона в Україні ніколи не була і не є. Новий проект закону «Про громадські організації» також не відносить адвокатуру до громадських об’єднань. Критика правників та законодавця щодо об’єднання в одну громадську організацію адвокатів мала місце, оскільки Конституція забороняє примусове об’єднання в громадські організації. Новий Закон передба­чає зовсім іншу концепцію реєстрації, організації, правово­го регулювання професійної організації публічного права. За таким принципом формується самоврядування в Ук­раїні. Вибори в регіонах, приналежність до конкретної регіональної професійної громади.

Професійна організація — це окрема організаційно-пра­вова форма, вона є суб’єктом публічного права та публічних правовідносин. Важливо, щоб як громадяни, так і представ­ники влади усвідомлювали, що професійна організація не є об’єднанням громадян.

Делеговані державою функції забезпечують професійній організації можливість за власний кошт реалізовувати дер­жавну функцію, а оскільки держава не платить йому за ре­алізацію цієї функції, то, можливо, звільнить від податків на професійну діяльність. Саме такий підхід свідчитиме про розуміння суспільством особливостей вільних професій (адвокатів). Необхідно розуміти, що вільна професія не мо­же реалізуватися без «єдиної професійної організації».

– Чи було враховано при розробці законопроекту євро­пейський досвід?

– У Європі, як і в усьому демократичному світі, неза­лежність, самоврядність і професійна спроможність адво­катури розглядаються як лакмусовий папірець, що демон­струє рівень реальної поваги до прав людини і верховенства права. Держави з розвинутою демократією не бояться зміцнювати адвокатуру, підносити її незалежність і про­фесійний рівень, всіляко сприяти збільшенню її ролі в де­мократичному суспільстві. А ось українській адвокатурі до­водиться виборювати аксіоматичні засади своєї діяльності.

На нашу думку, зважаючи на досвід країн Західної Євро­пи, створення самоврядного об’єднання адвокатів є доцільним і продуманим кроком. Завданням такого самов­рядного об’єднання мають бути: консолідація всіх адво­катів, їх об’єднань, що має забезпечити підвищення фахо­вого рівня правової допомоги, надаваної адвокатами, ор­ганізація підвищення кваліфікації адвокатів і посилення контролю за якістю здійснення професійних обов’язків, вироблення норм адвокатської етики й забезпечення їх ви­конання, піднесення ролі адвокатури в державі, дотримання посадовими й іншими особами гарантій адвокатської діяльності, захист громадянських, соціальних і професій­них прав адвокатів.

– Чи буде членство адвокатів або їх об’єднань у цій са­моврядній професійній організації обов’язковим?

– Створення єдиної самоврядної організації адвокатів потребує дуже виваженого підходу до принципів вступу й участі в організації, а також її повноважень стосовно своїх членів і зовнішнього представництва адвокатів перед дер­жавою, іншими підприємствами, установами, організація­ми. Це пояснюється тим, що в силу специфіки діяльності адвокати при здійсненні правозахисних функцій займають позицію протистояння до державних органів, органів вико­навчої влади та правоохоронних органів. Досить часто це виражається в тому, що адвокати вступають у напружену боротьбу з державою. Відповідно за наявності організації може виникнути ситуація, коли держава або її окремі предс­тавники намагатимуться через організацію здійснювати вплив на адвокатів. У цій ситуації основними дієвими захо­дами будуть баланс між чітким законодавчим врегулюван­ням діяльності організації (у частині гарантій незалежності) і наявністю в організації певного рівня самостійності й не­залежності (у функціях і повноваженнях, зокрема, захисту своїх членів), високий рівень порядності, самосвідомості й моральності членів і керівництва організації.

Членство в цій організації адвокатів і їх об’єднань, на мою думку, має бути обов’язковим. Але участь в органах самов­рядування не може обмежуватись терміном перебування в адвокатурі 10 чи 15 років.

Більше того, прихильники цієї ідеї висувають аргумент, що створення самоврядної організації адвокатури з обов’язковим членством дозволить адвокатській спільноті отримати потужного лобіста своїх інтересів у державних органах. Самоврядування передбачає формування самими адвокатами відповідних органів, отже, вони можуть актив­но впливати як на процес обрання керівників органів са­моврядування, так і на їх звільнення у разі неналежного ви­конання покладених на них обов’язків. Натомість без обов’язкового членства не може існувати єдина професійна, самоврядна асоціація адвокатів, яка наділена представниць­кими функціями.

– Чи задовольнить уніфікація юридичної професії, зап­ропонована в законопроекті, потреби самої адвокатури?

– Питання уніфікації назріло як через внутрішні потреби адвокатури, так і через потребу суспільства у захисті його членів. До внутрішніх потреб української адвокатури як інституту громадянського суспільства належать визначення її професійних ознак, ідентифікація серед маси інших юристів (неадвокатів), уніфікація статусу її членів у різних сферах їхньої діяльності, отримання суспільних гарантій для тих, хто добровільно взяв на себе місію захисту інших, забезпечення свободи і поруки від переслідувань за ре­алізацію адвокатурою ідей цього суспільства. Адвокатура, поза сумнівом, не може претендувати на абсолютну свобо­ду, вона має враховувати рівень суспільства, у якому існує. Але і вона повинна формувати потребу суспільства в універсальній адвокатурі.

Різні точки зору в робочій групі щодо уніфікації ще бу­дуть предметом обговорення в суспільстві, парламенті, але це червона глава цього законопроекту. Пропозиції Вищих суддів України щодо проведення акредитації певних адво­катів в цих установах звучить як виклик нам, адвокатам. Та­ка акредитація обґрунтована низькою якістю знань тих, хто сьогодні представляє інтереси громадян та юридичних осіб у судах. Ми повинні самі запропонувати спосіб уніфікації, щоб держава не вирішила проблему за нас.

– Які шанси, що проект отримає статус закону? Які ос­новні перешкоди на цьому шляху?

– У минулому році помітних кроків до консенсусу в пи­танні реформи адвокатури помічено не було. Адвокатські групи впливу чітко визначилися зі своїми позиціями і від­ступати не бажали. Цією ситуацією скористалося Міністер­ство юстиції, закінчивши роботу над проектом Закону «Про надання безоплатної правової допомоги». Цей проект став для класичної (або навіть канонічної) адвокатури громом серед ясного неба. Розподіл адвокатів для роботи з го­резвісної ст. 47 Кримінально-процесуального кодексу Ук­раїни згідно з проектом йде з поля ведення регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Не зустрівши належного опору з боку адвокатської громадсь­кості, яка була зайнята лобіюванням своїх законопроектів про адвокатуру, урядовий проект «Про безоплатну правову допомогу» № 4406 навіть був прийнятий у першому чи­танні. Однак, просунувшись так далеко (як для адвокатсь­ких проектів), законопроект зупинив свій рух у парламенті.

Природно, що всі зареєстровані в парламенті проекти ре­формування адвокатури не передбачали безоплатної право­вої допомоги, тому питання узгодження всіх проектів між собою також залишається актуальним. Юридична гро­мадськість добре знає, що проблема прийняття нового за­кону виникла не сьогодні. Думаю, що першочерговим зав­данням є пошук компромісу та узгодження спірних поло­жень, які стосуються порядку доступу до професії, створен­ня і компетенції органів професійного самоврядування.

Ще однією позицією, яка проходила червоною ниткою через усі проекти, було запровадження монополії адвокатів у питаннях надання правової допомоги при здійсненні кри­мінального, цивільного, адміністративного і господарсько­го судочинства, повне невизнання «фахівців у галузі права» та створення незалежної і самоврядної адвокатської ор­ганізації. На моє переконання, саме ці два чинники спричи­няли неприйняття парламентом упродовж багатьох років такого необхідного для суспільства Закону «Про адвокату­ру». Наріжним каменем стало різне бачення не тільки авто­рами проектів, але й парламентаріями шляхів організації і регулювання професії адвоката та закріплення за адвоката­ми виключних повноважень на надання правової допомо­ги. Представництво та захист у судах України прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб здійснюєть­ся за новим Законом «Про адвокатуру» лише адвокатами.

Усі розуміють, що в українській адвокатурі існує низка проблем, котрі потребують термінового вирішення, і що штучне затягування прийняття нового закону може при­звести до руйнації адвокатури, втім ніхто не хоче поступа­тися принципами. Дискусія, яка розгорнулася серед адво­катів щодо нового законопроекту, буде частиною загальної дискусії щодо реформування судової системи, — вона наразі є не менш важливою. Без цієї реформи, без того, що ми го­ворили про доступ до реального правосуддя, місце адвока­та у загальному судовому процесі, говорити про саму функ­цію неможливо. Якщо ми ведемо дискусію навколо самої адвокатури як функції захисту правосуддя, то ініціюємо діалог про реформу правосуддя і правоохоронної системи загалом. Отже, я думаю, найближчим часом ми почуємо думки стосовно того, якими будуть судова система і судо­вий лад України, — це є важливим і для законодавця, і для громадян. Адвокатура стане конролером судової та право­охоронної системи в державі.

– Податковий кодекс — топ-тема, на якій зосереджено увагу суспільства, — поміж іншого визначив, що діяльність у сфері права може здійснюватись лише на засадах за­гального оподаткування. Які наслідки це викличе?

– На жаль, всі звернення громадських організацій адвока­тури щодо внесення поправок і пропозиції ВККА залиши­лися поза увагою парламентарів. Жодної поправки не вра­ховано. Ні один із лобістів адвокатури, які працюють у пар­ламенті, не вніс поправки у зал. Надії на лобіювання інших пропозицій в залі нашими немає. Залишається прийняти закон, визначитися з формами організації практики і тільки тоді вносити пропозиції і зміни до Податкового кодексу з урахування ультиматумів, які будуть викладені Національ­ною асоціацією державі, якщо лідери адвокатури будуть впливові, зрозумілі та заручаться підтримкою всієї багато­тисячної армії адвокатури.

Демократичність держави багато в чому залежить від громадської позиції, що панує у суспільстві. Але щоб зміни­ти ситуацію, треба, аби громадяни ставали активнішими і мали чітку громадянську позицію. Юридична спільнота не є винятком. Адже саме адвокати можуть сприяти зміні си­туації в державі, якщо запровадять вільний громадський рух у своєму оточенні. Якщо ми не хочемо, не можемо фор­мувати своє професійне громадянське суспільство, тоді за нас це робитимуть лідери на кшталт Аделаджі, які в наш час зуміли сформувати багатотисячне об’єднання зі своїм ста­тусом, органами, сферами впливу та членськими внесками.

Необхідно докласти ще багато зусиль щодо подальшого розгляду проекту в колективах громадських організацій, докласти колективних зусиль самих адвокатів, вчених-адво-катів, експертів. Залишиться тільки ініціювати, розробити, видати в цілому, затвердити та направити уповноваженно-му приймати.

P.S. Тоді коли наша держава прямує тернистим шляхом побудови громадянського суспільства, важко переоцінити роль і місце в цьому процесі Адвоката. Почесна і нелегка місія служіння професії вимагає від нас високого рівня знань, досвіду та виняткових особистих якостей — честі, гідності, відда­ності справі і наполегливості.

I попри те, що сьогодні Адвокатам забезпечені не всі на­лежні умови для роботи, переконана, що принциповість, про­фесіоналізм, вірність ідеалам Правди і Справедливості, відповідальність за результати своєї діяльності, за долю кожної людини завжди були і залишаються вічними й незапе­речними заповідями. Саме від нас залежать долі багатьох людей, а подекуди й держави ®

Розмову вела Ксенія ДАЦЕНКО «Правовий тиждень»

Історія ця така: В кінці жовтня Рада адвокатів міста Києва звернулася до Окружного адмінсуду м. Києва з адміністративним позовом до недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України (РАУ) в якому, просила 1) визнати нечинним рішення РАУ від 4–5 липня 2014 р. № 75 «Про внесення змін до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування» з моменту прийняття; 2) визнати нечинним рішення РАУ від 4–5 липня 2014 р. № 76 «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України» з моменту прийняття; 3) визнати нечинними пункти 2 та 3 рішення РАУ від 24 жовтня 2014 р. № 166 в частині участі у конференції адвокатів, відомості про яких включені до Єдиного реєстру адвокатів України (далі по тексту – ЄРАУ), відповідно до затвердженого Радою адвокатів України Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, із урахуванням передбаченого його пунктом акту звірки між НААУ і Радою адвокатів міста Києва та відомостей станом на день прийняття РАУ цього рішення згідно доданого списку, з моменту прийняття.

7 листопада суд визнав вказані рішення незаконними та такими, що суперечать Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки внесені Радою адвокатів України зміни до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування та Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України стали підставою для виключення адвокатів з ЄРАУ шляхом переведення відомостей про них у стан неактивних та невидимих, чим порушені права адвокатів щодо забезпечення функцій захисту у кримінальних справах та участі в адвокатському самоврядуванні.

За визначенням пункту 3 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування – це гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

Стаття 3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України. Частина перша статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює, що професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов’язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

Із наведених норм цього закону вбачається, що адвокати мають гарантоване державою право на адвокатське самоврядування, яке діє з метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань

дисциплінарної відповідальності. Закон гарантує професійні права адвоката та забороняє будь-які втручання й перешкоди здійсненню адвокатської діяльності.

Згідно зі статтею 45 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). При цьому цю функцію не може виконувати адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого в ЄРАУ містяться відомості про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, здатність брати участь в адвокатському самоврядуванні та виконувати функції захисника в кримінальному процесі мають право адвокати, зареєстровані в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Як встановлює частина четверта статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України (далі по тексту – НААУ). Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.

Між тим деякі положення рішення Ради адвокатів України від 4–5 липня 2014 р. № 75 «Про внесення змін до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування» та від 4–5 липня 2014 р. № 76 «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України» суперечать приписам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині гарантованого права адвокатів на адвокатське самоврядування та вільне здійснення адвокатської діяльності.

Як свідчить зміст оскаржуваного рішення Ради адвокатів України від 4–5 липня 2014 р. № 75 «Про внесення змін до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування» Рада адвокатів України вирішила, зокрема доповнити пункт 2 Положення, після підпункту 2.20., новим підпунктом 2.22. такого змісту: «2.22. Наслідком несплати адвокатом у встановлений строк щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування – джерела фінансування ведення Єдиного реєстру адвокатів України, є перехід відомостей про нього в стан неактивних та невидимих для користувачів офіційного веб-сайту НААУ, обробка й підтримка яких адміністратором ЄРАУ не здійснюється. Такий адвокат не має права брати участь у діяльності (роботі) органів адвокатського самоврядування, у зв’язку із відсутністю даних про нього в ЄРАУ.» (пункт 8 змін до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, які є додатком до рішення від 4-5 липня 2014 року №75).

Іншим рішенням РАУ від 4–5 липня 2014 р. № 76 «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України»: пункт 4.12. Порядку викладено в такій редакції: «4.12. Внесення відомостей до ЄРАУ та будь-яких змін до них, надання адвокату трансферного витягу відбувається, виключно за умови сплати адвокатом щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, у тому числі на умовах розстрочення. У випадку несплати адвокатом щорічного внеску на реалізацію адвокатського самоврядування, внесення відомостей про нього до ЄРАУ та будь-яких змін до них не здійснюється, а раніше внесені дані стають неактивними та невидимими

до моменту сплати заборгованості. При цьому такий адвокат не має права брати участь в діяльності (роботі) органів адвокатського самоврядування, у зв’язку із відсутністю даних про нього в ЄРАУ.

Зміст внесених змін вказує, що в разі: 1) несплати адвокатом у встановлений строк щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, 2) неперерахування, або неповного перерахування радою адвокатів регіону, отриманих від адвоката внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування на рахунок Національної асоціації адвокатів України у встановленому розмірі; 3) неповернення радою адвокатів регіону акта звірки між НААУ та відповідною радою регіону щодо сплати адвокатами щорічних внесків, відомості про таких адвокатів, які містяться в Єдиному реєстрі адвокатів України, переходять в стан неактивних та невидимих для користувачів офіційного веб-сайту НААУ, тобто фактично адвокати виключаються з ЄРАУ.

У свою чергу перехід відомостей про адвоката в стан неактивних та невидимих позбавляє права адвоката брати участь в діяльності (роботі) органів адвокатського самоврядування, в тому числі конференціях та з’їзді адвокатів, нівелює облік та надання відкритої і достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, а також створює перешкоди у здійсненні професійних обов’язків, зокрема в частині виконання функцій захисника у кримінальному процесі.

Крім того, внесені зміни створюють підстави для застосування дисциплінарного стягнення та встановлюють додаткові умови для зупинення права на адвокатську діяльність, що не узгоджується із загальними умовами дисциплінарної відповідальності, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

Дисциплінарне провадження – процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Згідно з частинами першою та другою статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики; 4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; 3) для адвокатів України – позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав – виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.

Таким чином, переведення відомостей про адвокатів, які містяться в ЄРАУ, в стан неактивних та невидимих (виключення з ЄРАУ) має ознаки дисциплінарного стягнення (своєрідне поєднання зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та виключення з ЄРАУ), що застосовується без процедури дисциплінарного провадження.

Необхідно зазначити, що відповідно до частини сьомої статті 54 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прийняття рішень про сплату щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, визначення напрямів їх використання, також відповідальність за несплату внесків належить до виключних повноважень з’їзду адвокатів України.

Відтак Окружний адміністративний м. Києва дійшов висновку, що вказане рішення Ради адвокатів України від 4–5 липня 2014 р. № 75 «Про внесення змін до Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування» в частині доповнення пункту 2 Положення, після підпункту 2.20., новим підпунктом 2.22.; № 76 «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України» в частині: викладення пункту 4.12. Порядку у новій редакції, доповнення Порядку пунктами 4.13 та 4.14, доповнення Порядку пунктом 4.17 в частині останнього речення цього пункту та доповнення пункту 6.2. статті 6 Порядку, є протиправними та мають бути скасовані.

Повертаючись трохи назад, пригадую як 4 липня 2014 р. в м. Мукачеве, де проходило засідання РАУ, я була категорично проти прийняття рішень № 75 та № 76 і вони, зрештою, були зняті з порядку денного. А вже 5 липня без відомих мені причин вони були проголосовані та прийняті 17 членами РАУ. Тоді 5 липня, в Києві відбувався міжнародний адвокатський форум, де я презентувала Стратегію розвитку адвокатури України , розроблену спільно з столичними колегами.

Додам, що 24 жовтня РАУ призначила новий з’їзд адвокатів України на 20–21 листопада в місті Мукачеве Закарпатської області для обрання своїх представників до складу Вищої ради юстиції та кваліфікаційної комісії прокурорів. Певне, що тут досить важливо забезпечити демократичність його проведення, аби гарантувати незалежну, неупереджену діяльність важливих конституційних органів і, зрештою, дотримання конституційних прав наших громадян.

А вже 24 жовтня РАУ приймає рішення № 166 «Про скликання конференції адвокатів міста Києва, затвердження Порядку висування та обрання делегатів конференції адвокатів міста Києва, Регламенту конференції адвокатів міста Києва та встановлення квоти представництва» Рада адвокатів України і в пунктах 2 та 3 вказаного рішення визначила, що брати участь у конференції мають право адвокати, відомості про яких включені до Єдиного реєстру адвокатів України, відповідно до затвердженого Радою адвокатів України Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, з урахуванням передбаченого його пунктом акту звірки між НААУ і Радою адвокатів міста Києва та відомостей станом на день прийняття Радою адвокатів України цього рішення та згідно доданого списку.

У згаданому судовому засіданні було встановлено, що доданий до вказаного рішення список являє собою список адвокатів міста Києва, внесених до ЄРАУ станом на 24 жовтня 2014 р., в якому міститься інформація про 801 адвоката. В той же час за повідомленням Ради адвокатів міста Києва станом на цю дату до Ради адвокатів України надано інформацію для включення до ЄРАУ стосовно 6 194 осіб.

Наведене свідчить, що скликаючи конференцію та визначаючи її склад, Рада адвокатів України керувалась положеннями Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, які передбачають переведення відомостей про адвокатів, які містяться в ЄРАУ, в стан неактивних та невидимих, протиправність яких встановлена судом, та, відповідно, недостовірними та неповними відомостями ЄРАУ, чим порушила гарантоване право адвокатів міста Києва на участь в адвокатському самоврядуванні.

За таких підстав, пункти 2 та 3 рішення Ради адвокатів України від 24 жовтня 2014 року №166 «Про скликання конференції адвокатів міста Києва, затвердження Порядку висування та обрання делегатів конференції адвокатів міста Києва, Регламенту конференції адвокатів міста Києва та встановлення квоти представництва» в частині участі у конференції адвокатів, відомості про яких включені до Єдиного реєстру адвокатів України, відповідно до

затвердженого Радою адвокатів України Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, із урахуванням передбаченого його пунктом акту звірки між НААУ і Радою адвокатів міста Києва та відомостей станом на день прийняття Радою адвокатів України цього рішення згідно доданого списку, визнані Окружним судом протиправними та підлягають скасуванню.

На останок зазначимо, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва 12 листопада 2014 року всі «неактивні та невидимі» (виключені) адвокати України знову включені до Єдиного реєстру адвокатів України.

Катерина Коваль,

Заступник Голови Союзу юристів України

Він стояв у витоків формування правової держави України, брав участь у розробці Конституії та основних базових законів держави. Він упродовж 15 років очолює одне з найбільших і найвпливовіших громадськх обєднань–Союз юристів України. І сьогодні Союз під його керівництвом справляє великий вплив на формування спільної думки фахівців усіх галузей права з будь-якої правової проблеми. Зараз у Союзі юристів розпал підготовки до проведення 23 Конгресу Всесвітньої асоціації юристів, який має відбутися у Києві з 22 по 27 березня, одначе Валерій Євдокимов знайшов час поспілкуватися із журналістом Юридичного вісника України.

– Валерію Олександровичу, яким був минулий рік для очолюваного Вами Союзу?

– Як і для решти громадських організацій – складним. На їх діяльності позначається загальний стан справ у всій країні – економічна криза накладається на кризу політичну, обидві вони справляють негативний вплив і на правові аспекти життя країни. Тож громадські організації переживають не найкращі часи.
Що ж до нашого Союзу, він має свої особливості: його засновниками, як відомо, є Верховний Суд, Генеральна прокуратура, Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України. Коли ми в 1991 році створювали наш Союз, усі ці структури були одним цілим, не дивлячись на те, що кожна з них виконувала свої окремі функції. Їх об’єднувала загальна мета – правозастосовча діяльність. На сьогодні кожна з них існує ніби сама по собі. І визнає зазвичай лише себе. Це особливо помітно через отой негатив, який кожна з цих організацій вихлюпує одна на одну. В нашому юридичному домі зникла злагода.

– Невже Союз юристів не може стати в цій ситуації об’єднуючим центром?

– На сьогодні ми таким центром є, на жаль, лише формально. Кожний говорить про верховенство права, насправді ж керується політичною доцільністю.

– Чи можна у цьому зв’язку говорити про певну деградацію права в нашій державі?

– Ні, я б так не сказав. Порівняно з попередніми роками у нас багато досягнень саме в царині права.

– З чого це випливає?

– З тієї законодавчої роботи, яка ведеться в парламенті. Раніше не було стільки законопроектів, які стосуються змін правових норм.

– Хіба кількість здатна замінити якість? Пригадую слова нинішнього заступника глави РНБОУ Степана Гавриша, тоді депутата Верховної Ради: «Наші парламентарі наскирдували вже стільки законів, що в них важко розібратися й найдосвідченішому юристу».

– Згоден. У нас законотворчий процес відбувається по-нашому, по-українськи, тобто нецивілізовано. Не встигла людина стати народним депутатом, уже подає проект закону. Безумовно, депутат має брати участь у законотворенні, і є в парламенті люди юридично грамотні, котрі самі здатні такий проект підготувати. Але більшість законодавчих ініціатив походить від, вибачаюсь, дилетантів, які дбають не про якісний бік законотворення, а насамперед про самопіар. Замість доручити розробку законопроекту фахівцю, – професору чи академіку, такий законотворець нашвидкуруч щось вигадує і виносить свою, з дозволу сказати, правову продукцію на розгляд парламенту. Але ж закон має діяти в просторі та у часі, згідно теорії держави та права, узгоджено з іншими законами, ситуацією в країні, навіть з менталітетом українського народу. І що також дуже важливо – повинен мати достатнє фінансове підкріплення. Інакше він буде мертвонародженим і ніхто його не дотримуватиметься.

– Але ж при Верховній Раді є Інститут законодавства…

– І чим він займається? Переважно видавничою діяльністю – готує збірники законодавства. Натомість йому мають бути властиві зовсім інші функції – на пропозиції депутатів щодо вирішення певної правової проблеми за участі спеціальної групи фахівців права готувати власні розробки, які й втілюються у проект закону. Проект, який враховує всі наявні законодавчі досягнення у цій царині, не дисонує з ними, а доповнює їх. Розробники такого проекту неодмінно враховують необхідність внесення відповідних змін у десятки інших законів. Як це робиться зазвичай під час підготовки дисертації. Натомість ми маємо те, що маємо – законодавчий хаос. Сирі, недосконалі проекти перетворюються на такі ж закони за принципом взаємовигідних корупційних домовленостей між окремими фракціями. Такі собі закони на один день заради вирішення конкретних між кланових інтересів. Назавтра такий закон уже нікому не потрібен. Жодного права, суцільна політика. І такі «законотворці», піклуючись виключно про власні інтереси, завдають величезної шкоди не лише українському парламентаризму, компрометуючи його в очах суспільства, а й самій державі.

– Чи може чимось у цій ситуації зарадити Союз юристів?

– Як громадська організація, ми не можемо бути суб’єктом законодавчої ініціативи, одначе членами нашого Союзу є не лише деякі депутати, а й відомі працівники юстиції, Секретаріату Президента, Кабінету міністрів, багато представників суддівського корпусу, науковців. Ми постійно зустрічаємося, виробляємо спільні плани поліпшення законотворчості, проводимо конференції, симпозіуми не лише в Україні, а й за її межами на рівні світових інституцій, залучаючи до вирішення цієї проблеми міжнародну правову думку. Авторитет нашого Союзу залишається достатньо високим, тому ми сподіваємося на позитивні результати такої роботи.

– Зараз чимало списів ламають навколо судової реформи. Якою вона має бути на Ваш погляд?

– По-перше, зрозумілою. Всім без виключення – від судді Верховного Суду до пересічного громадянина. Щоб кожний громадянин чітко усвідомлював, яким чином він може надійно захистити свої права. По-друге, зручною для правової системи самої держави. Як у людському організмі: функція серця тісно пов’язана з діяльністю всіх інших органів, і навпаки. Так само і судова система повинна взаємодіяти з державним організмом. Адже її реформування безпосередньо торкається засад кримінального, цивільного, земельного, сімейного права, теорії процесу, від якого залежить дотримання прав громадянина. Сьогодні сперечаються щодо наглядових, касаційних і апеляційних інстанцій, чим має займатися Верховний Суд, потрібні господарські суди чи залишити лише арбітраж – і у кожної із сторін є на це власний погляд. Пам’ятаю, які суперечки свого часу точилися навколо створення адміністративної юстиції. Щось подібне відбувається зараз.

– То яка ж судова система нам потрібна? Може, схожа на англійську чи американську?

– За всієї значимості та досконалості – жодна з них не підходить, бо вони базуються на законах, які в наших умовах не працюватимуть. Між тим, наполегливо лунають рекомендації механічно прищепити українській судовій системі щось із європейського досвіду, щось із американського. А воно не приживеться.

– Чому? Хіба погана, скажімо, американська конституція, згідно якої ефективно діє вся судова система?

– Американській конституції, яку за часів Вашингтона прийняли для становлення та розвитку суспільства, вже двісті років, і вона незмінна за винятком деяких поправок. А нашу приймають під президента, пристосовують під чергову владну команду, використовуючи не як основний закон держави, а як політичний інструмент боротьби за владу. Ми забуваємо, що повага до права, до закону повинна бути незмінною на всі часи, для всіх без винятку – як до своїх батьків. Без цього не може бути порядку в суспільстві, які б найдосконаліші судові реформи не відбувалися.

– Ви можете вважатися «хрещеним» батьком» недоторканності суддів. Як Ви ставитеся до слів заступника Генпрокурора Рената Кузьміна щодо необхідності скасувати цей привілей жреців Феміди?

– Коли свого часу приймалася ця норма, вона передбачала захист судді від помсти з боку осіб, які були засуджені за його вироком, від якогось тиску на нього з метою примусити суддю змінити своє рішення. Недоторканність не розумілася в тому значенні, що суддя може вдаватися до ганебних вчинків, усвідомлюючи свою безкарність.

– Хіба не так зараз і розуміють свою недоторканність деякі судді? Той же Зварич, наприклад.

– На жаль. У цьому випадку прокуратура, безумовно, права. Одначе він не може і не повинен бути приводом для узагальнення. Переважна більшість суддів чесно і добросовісно виконують свій обов’язок. Що ж до самого принципу недоторканності, вона повинна діяти лише там, де суддя приймає безпосередню участь у судових процесах. Якщо суддя йде вулицею і його хтось пограбував, цей хтось відповідатиме саме за пограбування, а не порушення принципу недоторканності стосовно цього судді. А у разі прийняття суддею, приміром, замовлених, тобто корупційних рішень чи інших випадків грубого порушення суддівської присяги жодної недоторканності бути не повинно. І випадків притягнення суддів до кримінальної відповідальності чимало. У нас є кваліфікаційні комісії суддів, закон про статус суддів, закон про судоустрій, Вища рада юстиції. Нарешті, Конституція. Залишилося лише чітко виконувати їхні вимоги.

– До речі, Ви були першим головою Вищої ради юстиції. Чи пригадуєте хоч один випадок, коли на Ваше подання Президент або Верховна Рада не звільнили би суддю-порушника?

– Жодного. Як не було й випадку, щоби після такого звільнення суддя подавав до суду позов на Вищу раду юстиції. Адже це колегіальний орган! Він збирається, розглядає справу і робить висновок, порушив суддя присягу чи ні. Якщо порушив, рада вносить подання Президенту. І Президент приймає рішення щодо звільнення судді. Або Верховна Рада. Тож судові позови слід подавати на них. Одначе саме рада нерідко стає відповідачем у таких справах. І кожна з них – додатковий приклад низької фахової кваліфікації судді-порушника.

– І такий суддя теж колись закінчував юридичний факультет якогось вищого навчального закладу… Вам не здається, що подібних закладів надто багато? Що рівень підготовки майбутніх юристів у багатьох із них залишає бажати кращого? Що взагалі відбувається «перевиробництво» юристів і це негативно впливає на престиж професії?

– Здається. По всіх трьох пунктах. Зараз в країні близько двохсот юридичних навчальних закладів, навіть у якомусь сільгоспі відкрили свій юридичний інститут. У більшості випадків юристів готують неякісно, це правда. Відповідна програма Міністерства освіти недосконала. Багато випускників з кваліфікацією магістра не відповідають рівню кваліфікаційних вимог. Послуги юриста певною мірою можна порівняти з послугами лікаря: обидва вони рятують людське життя. Між тим у величезній кількості юридичних фірм, які множаться ніби гриби після дощу, надають неякісні послуги, дбаючи насамперед про прибуток. Зараз відбувається затята боротьба між Асоціацією українських правників і Союзом адвокатів України щодо редакції закону про адвокатуру: хто може надавати адвокатські послуги, якими вони повинні бути, хто має право бути адвокатом і що таке адвокатська фірма – комерційне підприємство чи місце надання кваліфікованої юридичної допомоги. І головне питання – видача ліцензій.

– Кого ж підтримує у цій боротьбі Союз юристів?

– Союз адвокатів.

– Тому що він є членом Союзу юристів?

– Не тільки. Бачення розвитку вітчизняної адвокатури з боку Союзу адвокатів мені більше імпонує: в ньому є сплав досвіду, майстерності та високих вимог до моральних засад самої професії, без чого адвокат ризикує перетворитися виключно на мисливця за високими гонорарами, байдужого до людського горя. А це шлях до професійної деградації.

– Як Ви вважаєте, чи є у нас юридична еліта?

– Безумовно. Кожний юрист, який добросовісно, чесно, на високому професійному рівні виконує свій обов’язок перед суспільством, перед кожним його громадянином, незалежно від свого соціального статусу, — і є елітним представником своєї професії. А ще додам, перефразуючи відомий вислів епохи розвиненого соціалізму: саме такий юрист – розум, честь і совість нашої епохи.

Розмову вів Володимир Шаров

«Закон — ніщо, поки за ним не стоїть жива, зацікавлена громадська думка»
Уенделл Філліпс

На арену суспільного життя країни сьогодні виходить незалежний, вільний від корисливих інтересів і політичних симпатій Адвокат, який виступає гарантом законності та справедливості, що відіграє для держави ту ж роль, яка в людині належить совісті. Ядром будь-якої правової реформи виступають перетворення суду і процесу, під знаком і в ім’я яких змінюється призначення і діяльність багатьох органів та інститутів. Сьогоднішня правова реформа — це докорінне перетворення, що стосується не тільки судів, адвокатури, але практично і всіх правоохоронних органів, які діють до суду, для суду і після суду.

Правовій реформі притаманна комплексність, її супроводжує політична воля і щире бажання влади довести розпочаті зміни до кінця у всій їхній повноті.

Три етапи реформування

Для виконання завдань, покладених на адвокатуру України, потрібно, щоб її розбудова проводилася на чітко визначених законодавчих засадах з дотриманням гарантій адвокатської діяльності. Проблеми законодавчого врегулювання діяльності адвокатури мають вирішуватись з урахуванням думок та пропозицій самих адвокатів, шляхом залучення їх до участі в розробці законів, що регулюють питання адвокатури в Україні. Крім того, реалізація стратегічних програмних заходів має передбачати низку послідовних кроків.

На першому етапі треба розробити та ухвалити Програму реформування адвокатури, визначивши конкретні заходи, терміни їх виконання та виконавців, внести зміни до чинних законів та інших нормативно-правових актів відповідно до загальновизнаних міжнародних норм і стандартів, а також прийняти нові акти. На другому етапі мають відбутися основні інституційні перетворення. На третьому, заключному етапі, необхідно впровадити нормативно-правове та науково-методичне супроводження функціонування оновленої адвокатури. Юридична наука має сформулювати теоретичні положення, визначити проблеми, актуальні насамперед для реформування і практики застосування, здійснити фундаментальні дослідження щодо законодавчого забезпечення подальших реформ адвокатури.

Отже, метою прийняття ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є: реформування адвокатури відповідно до міжнародних стандартів; підвищення ролі адвоката в суспільстві; забезпечення незалежності адвокатури; спрощення процедури доступу до правової допомоги для кожного громадянина.

Немов п’ятнадцятирічний підліток, політична еліта України, незважаючи на сивину кожного окремо взятого, зібрана разом, продовжує виявляти світу погляди перехідного віку.

Еліта Адвокатури не є виключенням. У нашому співтоваристві є консерватори, комуністи, молоді реформатори, «волелюбні радикали», байдужі позафракційні дерегулюючі колеги і сиві підлітки. Сьогоднішня адвокатура багатолика і гіпердемократична.

Як інститут громадянського суспільства адвокатура покликана сприяти встановленню в тому самому суспільстві балансу різних сил, зміцненню самосвідомості всіх членів цього суспільства, встановлення контролю за діяльністю органів державної влади, інших державних органів і організацій. Особливість статусу вільних професій обумовленна роллю, яку вони відіграють у житті суспільства

Вивчаючи становище вітчизняної адвокатури в даний час, необхідно відзначити, що судово-правова реформа практично її не зачепила. Адвокатура являє собою об’єднання громадян, побудоване на основі професійної спільності його членів та єдності вирішуваних завдань (захист прав, свобод і законних інтересів громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування).

Аналіз існуючого порядку організації та діяльності адвокатури на сучасному етапі, впливу нових економічних відносин на форми та методи адвокатської діяльності, дозволяють зробити висновок про необхідність реформування адвокатури, вироблення нових підходів до проблеми організаційно-правової побудови адвокатури. Плутанина з оподаткуванням, матеріальним забезпеченням КДКА, ВККА, потребує наведення елементарного порядку в адвокатурі, щоб був гарантований конституційний принцип надання кожному кваліфікованої юридичної допомоги.

Реформа адвокатури, про яку багато років точаться дискусії, затверджуються концепції, підписуються Меморандуми, приймаються рішення з’їздів адвокатів, вносяться законопроекти, пишуться наукові роботи і захищаються дисертації, відбудеться найближчим часом. Цього давно чекає і Рада Європи. У парламенті знаходилося чотири законопроекти про адвокатуру, схожих між собою, які в цілому складаються з концептуальних принципів, напрацьованих протягом багатьох років і неодноразово обговорюваних адвокатською спільнотою, рецензованих міжнародними експертами.

«Добре складені закони повинні залишати якомога менше свавілля для суддів. Тому що закони складаються людьми на підставі довготривалих роздумів, судові ж вироки оголошуються на швидку руку» – говорив Арістотель.

У рамках проведеної в країні правової реформи підготовлений проект закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Прийняття цього Закону стане одним з найважливіших елементів реформи адвокатури. Закон має впорядкувати організаційні умови діяльності адвокатури, встановити загальні вимоги до претендентів на здобуття адвокатського статусу, зрівняти в правах і обов’язках усіх працюючих у країні адвокатів. Об’єднання адвокатських утворень, розділених раніше, в Національну палату адвокатів, безсумнівно, сприятиме підвищенню професійного рівня, правової культури, корпоративної солідарності української адвокатури.

Найбільша помилка законодавця була в тому, що правовий статус адвокатури було визначено у Законі України «Про адвокатуру» як «добровільне професійне громадське об’єднання». Однак, по суті, «об’єднанням» (об’єднаною) вона в Україні ніколи не була і не є. Новий проект закону «Про громадські організації» також не відносить адвокатуру до громадських об’єднань. Критика правників та законодавця щодо об’єднання в одну громадську організацію адвокатів мала місце, оскільки Конституція забороняє примусове об’єднання в громадські організації. Новий Закон передбачає зовсім іншу концепцію реєстрації, організації, правового регулювання професійної організації публічного права. За таким принципом формується самоврядування в Україні. Вибори в регіонах, приналежність до конкретної регіональної професійної громади.

Професійна організація – це окрема організаційно-правова форма, вона є суб’єктом публічного права та публічних правовідносин. Важливо, щоб як громадяни, так і представники влади усвідомлювали, що професійна організація не є об’єднанням громадян.

Делеговані державою функції забезпечують професійній організації можливість за власний кошт реалізовувати державну функцію, а оскільки держава не платить йому за реалізацію цієї функції, то, можливо, звільнить від податків на професійну діяльність. Саме такий підхід свідчитиме про розуміння суспільством особливостей вільних професій (адвокатів). Необхідно розуміти, що вільна професія не може реалізуватися без «єдиної професійної організації».

У зв’язку з цим добре простежується й інша тема — регулювання всієї сфери надання юридичної допомоги. Якщо розглядати її цілком, не можна не визнати, що аж ніяк не адвокати формують загальне негативне ставлення суспільства до практикуючих юристів. Найчастіше люди обурюються з приводу тих вільних консультантів, які не скуті ні корпоративними рамками, ні вимогами нормативних актів, що встановлюють стандарти професії. Не менш важливим є і питання про безоплатну правову допомогу. Проблема надання безоплатної правової допомоги, полягає в тому, що повинно бути чітко визначено місце адвокатури в цій системі і повністю використані її можливості з надання кваліфікованої допомоги малозабезпеченим. Захист прав своїх громадян держава повинна забезпечити, а не тільки продекларувати.

Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» має забезпечити правове регулювання питань діяльності адвокатури, її взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, передбачити гарантії незалежності адвокатів та адвокатських організацій. Сенсом і метою існування адвокатури, як інституту професійного захисту і представництва, є надання юридичної допомоги всім, хто такої потребує. Мабуть, тільки перед адвокатурою, а не жодною іншою організацєю, ставить цілі та завдання громадянське суспільство. Ні на одну іншу організацію, яка не є державною, сьогодні не покладаються такі важливі державні функції.

Діяльність української адвокатури з перших кроків її становлення була підпорядкована гуманістичному завданню — надання правової допомоги населенню, забезпечення захисту обвинуваченого та представництво інтересів інших учасників процесу. Фундаментальними основами її діяльності були самоврядування, незалежність від державних органів, дотримання моральних вимог професії, законність.

Реалізація цих положень на різних етапах розвитку адвокатури залежала значною мірою від організаційних засад формування й форм адвокатських колективів, характеру правової і політичної системи держави. Чітко простежується закономірність: ступінь незалежності і суверенності адвокатури визначається зрілістю демократичних інститутів держави. У свою чергу правовий статус адвокатури завжди був певним показником захищеності особистості і одним з індикаторів, що свідчать про успіхи в просуванні до правової держави та розвинутого громадянського суспільства.

Закон має врегулювати багаторічні нереформовані відносини. Завдяки новому Закону врешті-решт повинен початися реальний об’єднуючий процес адвокатів. Закон еволюціонує слідом за всім українським законодавством. Найбільш важливими необхідними змінами вважаю: індивідуалізацію адвоката — щоб головною особою був адвокат (не об’єднання чи інші громадські установи (організації)); законодавчо важливо оформити гарантію захисту адвокатської таємниці. Сьогодні в адвокатському співтоваристві не буде елліна і немає іудея, всі єдині.

Адвокати втомилися від боротьби всередині, протиріч адвокатських та юридичних громадських організацій у баченні реформи адвокатури, уніфікації професії. Свого часу ВЕЛИКИЙ РИМ створив всі передумови для виникнення та розвитку професії під назвою «АДВОКАТ». Але у зв’язку з багатьма обставинами — розквіту тиранії, нападів варварів, суперечностей в правлінні — упав навіть РИМ — не відбулося об’єднання людей цієї професії в співтовариство за професійною ознакою. У РИМІ були адвокати, але не було АДВОКАТУРИ.

Найголовніше це те, що нарешті має бути визначено поняття адвокатської діяльності — це професійна діяльність, що носить суспільно-публічний характер. Адвокат має стати і економічно, і процесуально незалежним. Необхідно прописати цілий ряд гарантій адвоката. Максимум демократичності має бути у всіх процедурах пов’язаних з корпоративністю і самоврядністю. Закон не може влаштовувати всіх і бути виключно позитивним. Але зараз, як мені здається, вже не час говорити про недоліки, оскільки перед нами стоїть інше, більш важливе завдання — зробити так, щоб новий закон був прийнятий з урахуванням всіх пропозицій. «Закону мало бути справедливим: треба, щоб його визнали таким люди, від яких він очікує покори» — говорив Тертуліан (християнський богослов).

Звичайно, всі адвокати усвідомлюють свою винятковість, тому що ми — узаконена опозиція державі по всіх кримінальних справах, тому що право на захист гарантується кожному. І цей обов’язок делегований нам не державою в особі парламенту або президента, а Конституцією. Природно, держава контролює дотримання закону. «Якщо виправлення старого Закону є незначним поліпшенням, не стільки буде користі від зміни закону, скільки шкоди, якщо з’явиться звичка не коритися існуючому порядку«, — твердив Аристотель.

Підвищення ефективності діяльності вітчизняної адвокатури, якість і доступність адвокатської пдопомоги для всіх верств населення України — ось ті головні завдання, які ми всі разом повинні вирішувати з українськими законодавцями і всім юридичним співтовариством.

Користуючись своєю незалежністю, адвокат повинен пам’ятати, що мета не може виправдовувати засоби. І високі цілі правосудного захисту суспільства і особистості від несправедливого обвинувачення повинні бути досягнуті тільки за допомогою моральних способів і прийомів.

В української адвокатури — велика історія і славні професійні традиції. Переконана, що в сучасних умовах України багатющі здобутки вітчизняної адвокатури будуть примножені, а її роль — неухильно буде підвищуватися. І як говорив Віктор Черномирдін: «Нам ніхто і ніщо не завадить перевиконати наші закони».

Насамкінець

Оскільки вирішення проблем, пов’язаних із реформою адвокатури, значною мірою залежить від вищого законодавчого органу – Верховної Ради України, адвокати, працюючи в робочих групах, докладають великих зусиль для реформування адвокатури, розробки законопроектів та інших нормативно-правових актів, що мають чіткий механізм реалізації і узгоджують різні аспекти реформи. Підтримка всієї адвокатури в період реформування буде не тільки дієвою, але й символічною. Вона дасть надію на те, що цей правовий острів створить великий незалежний материк, на якому права асоціюватимуться не з привілеями одних і обов’язками інших, а із законом та правопорядком, захистом прав громадян та незалежністю професійних адвокатів.

К. П. Коваль, адвокат
заступник Голови Союзу юристів України,
член Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України,
член Робочої групи з питань судової реформи при Президенті України,
заслужений юрист України

Демократичність держави багато в чому залежить від громадської позиції, що панує у суспільстві. Якщо громадяни свідомі того, що багато перетворень в країні залежить саме від їхньої реакції на певні дії влади (або будь-якого керівництва), то вони не чекають допоки хтось вирішить їхні проблеми, а об’єднуються у громадські організації і за допомогою цих структур вже вирішують виникаючі проблеми. В Україні ж громадські організації це – (здебільш всього) структури, які представляють корпоративні інтереси певних осіб. Хоча такого і не повинно бути. Але щоб змінити ситуацію, треба аби громадяни ставали більш активними і виховували у собі чітку громадянську позицію. І юридична спільнота – не є виключенням. Адже саме юристи можуть посприяти зміні ситуації в державі, якщо запровадять вільний громадський рух у своєму оточенні. А от щодо того, як юридичні громадські організації можуть вплинути на суспільство і на саму юриспруденцію «Конфлікти і закони» поцікавились у Заслуженого юриста України, заступника Голови Союзу юристів України Коваль Катерини Петрівни.

– Катерино Петрівно, як Ви вважаєте, наскільки дієва робота Союзу юристів України як громадської організації?

Вважаючи за необхідне консолідуватися в інтересах утвердження верховенства права, як однієї з важливих умов існування громадянського суспільства, надійного регулятора суспільних відносин та засобу збереження соціального миру й справедливості, на початку 1991 року юристи органів юстиції, суду, прокуратури, внутрішніх справ, безпеки, Інституту держави і права НАН України ім. В.М. Корецького та Національної української юридичної академії ім.Я.Мудрого виступили з ініціативою заснування Всеукраїнської добровільної громадської організації – Спілки юристів України (на VI з’їзді перейменована в «Союз юристів України»).Головною метою Союзу є сприяння юристам України в задоволенні і захисті своїх професійних та соціальних інтересів, розвитку їх громадської активності, участі в розробці і реалізації державної правової політики.Юристи об’єдналися для підвищення іміджу юридичної професії, щоб спільними зусиллями сприяти побудові демократичної правової держави.Союз вигідно відрізняється від інших громадських організацій підходом до формування свого складу, чітко визначеними головною метою, формами й методами її досягнення, організаційною структурою, організацією управління справами Союзу, головне – своїм ставленням до держави і суспільства.Всупереч існуючій тенденції до корпоратизації, Союз проголосив себе відкритим для всіх юристів України незалежно від їх політичних поглядів, фахової спеціалізації, відомчої належності, а також для колишніх юридичних працівників і тих, хто здобуває юридичну професію. Це не виклик моді – це реальність, нерозривний професійний зв»язок працівників різних напрямів правової діяльності, практиків, науковців та викладачів права, а також національна традиція колективізму.Великого авторитету серед широких кіл юридичної громадськості, наукових і навчальних закладів набули започатковані Союзом щорічні Всеукраїнські конкурси на краще юридичне видання і на краще професійне досягнення «Юрист року».Союз бере активну участь у реалізації заходів Національної програми правової освіти населення. Громадськість України щиро вдячна членам Союзу за роз’яснення законодавства, а також безоплатну правову допомогу. За останній час створено Центр надання правової допомоги населенню міста Києва, за сприяння Союзу юристів на телеканалі «Студія «1+1» запроваджена правова просвітницька програма «Судові справи», а на телеканалі «Інтер» — правова програма «Народний суд», які були направлені на ознайомлення громадян з основами українського законодавства, цивільного процесу , виховання їх в дусі неухильного дотримання норм закону.На ТРК «Київ» запропоновано створення програми «Час муніципального суду».
Союзом щорічно проводяться науково-практичні конференції, сімпозіуми, семінари та «круглі столи» з питань економічної реформи, міжнародних зв»язків, боротьби зі злочинністю, реформування державної влади, інвестиційної діяльності, земельного і аграрного законодавства тощо. Неодноразо проводилися конференції в Вузах України http://www.kymu.edu.ua, http://studrada.info.

В 2008 році проведено дні Толерантності серед правників в регіонах України.

Союз юристів України – найвпливовіша громадська організація не тільки в Україні. Вона посідає перше місце серед подібних організацій країн СНД і ведуче місце серед громадських юридичних об’єднань світового юридичного співтовариства. Союз юристів України є членом Міжнарожного Союзу юристів.

– Але Союз юристів України, мабуть, плідно працює не лише в Україні, а й на міжнародному рівні…

ВАЮ засновано 1963 року на ЇЇ першому Конгресі, котрий відбувся у США під патронатом тодішнього Президента США Ліндона Джонсона.»Світом має керувати право, а не сила» — такою була вихідна теза одного з ідеологів створення майбутньої Асоціації Вільяма Говарда Тафта, президента США (1909 — 1913), видатного юриста, єдиного в американській історії президента, який згодом був обраний Головою Верховного суду США. Відтоді гаслом усіх правників світу, об’єднаних в рамках Всесвітньої асоціації юристів, є латинська сентенція «Рах orbis ех jure» (Мир у світі через право).Дієвими засобами активізації саме такого багатостороннього діалогу стали науково-практичні семінари і міжнародні конференції ВАЮ, що організовуються тричі на рік, а також масштабні Конгреси права, які проводяться кожні два роки і в яких окрім фахівців-юристів постійно беруть участь представники урядів, провідні політики та глави держав, за сприяння яких відбуваються всі міжнародні заходи Асоціації.Як організація з особливим дорадчим статусом при Економічній і соціальній раді ООН Всесвітня асоціація юристів стала потужним важелем на шляху досягнення міжнародної єдності. Зростання міжнародної ролі Асоціації є незаперечним фактом, оскільки дорадча функція ВАЮ — як вираження офіційної думки усіх юристів світу, отримує свої конкретні втілення.Забезпечуючи світовій юридичній спільноті належний рівень представництва, ВАЮ постійно стимулює усіх правників світу до обміну досвідом, спільних пошуків у вирішенні конфліктів та проблем, з якими стикається сьогоднішній світ.ВАЮ традиційно тісно співпрацює з урядами країн світу, з іншими міжнародними урядовими і неурядовими організаціями, красномовно доводячи, як народи можуть і мають реалізувати свій суверенітет засобами міжнародного права.З 1997 року делегації Союзу беруть участь у роботі конгресів та конференцій Всесвітньої асоціації юристів (ВАЮ). Зважаючи на авторитет й особисті якості його голови ,у серпні 2003 року В.О.Євдокимов був обраний Президентом цієї впливової міжнародної громадської організації. В Австрії зал тривалими гучними оплесками вітав з одностайним обранням на високу посаду Президента Всесвітньої асоціації юристів представника східноєвропейської держави відомого українського юриста.Основною думкою численних вітальних промов на адресу новообраного Президента стала теза про відновлення історичної справедливості , про так довгоочікуване об’єднання «Сходу» із «Заходом», про подолання згубних політичних стереотипів. Бурхлива реакція на результати виборів фактично перетворилася на взаємне привітання учасників Конгресу з перемогою юридичної мудрості.Найбільш вражаючою подією, мабуть, стало проведення у Пекіні – Шанхаї (2005 р.) 22 Конгресу ВАЮ з питань верховенства права. На честь святкування 60-ої річниці перемоги над фашизмом та заснування Організації Об’єднаних націй 1500 видатних юристів більше ніж з 60-и країн та міжнародних організацій прийняли участь у роботі цього Конгресу. У ході засідань відбулися неформальні зустрічі В. Євдокимова з Президентом Китаю Ху Дзин Тао та Головою Верховного народного суду КНР Сяо Яном.В рамках теми Конгресу «Принципи права та взаємопорозуміння в міжнародному суспільстві» були розглянуті 22 актуальні питання, які стосувалися міжнародного тероризму, міжнародної торгівлі та інвестування, стану навколишнього середовища в світі, прав людини, альтернативного вирішення спорів та ін. . Кожна з цих тем детально розглядалась делегатами, пропонувались конкретні заходи для регулювання та вдосконалення економічної, правової, соціальної та ін. сфер міжнародного суспільства. У засіданнях конгресу прийняли участь більше 50 юристів з України.Відповідно до рішення Керівної Ради Всесвітньої асоціації юристів, в м. Києві з 23 по 26 березня 2009 року відбувся XXIII Конгрес Всесвітньої асоціації юристів.
Конгрес був проведений Всесвітньою асоціацією юристів за підтримки Президента України, Кабінету міністрів, Міністерства юстиції та Союзу юристів України.
Проведення цього Конгресу в Україні – стало прекрасною можливістю для всесвітньо визнаних фахівців в області права обмінюватись ідеями та практикою в утвердженні принципу верховенства права.

Проведення Конгресу сприяло подальшому зміцненню іміджу нашої країни, а також дозволило акцентувати увагу суспільства на питаннях гарантії захисту і дотримання прав людини. В ході засідань робочих секцій, які відбулися в рамках XXIII Конгресу Всесвітньої асоціації юристів, обговорювалися питання світової економіки, захисту інвестицій, захисту інтелектуальної власності від піратства, захисту прав людини під час боротьби з тероризмом, проблематика незалежності судів, місця юстиції у правовому полі держави тощо.

На Київському конгресі було прийнято Декларацію та шість важливих резолюцій:

• про розвиток та реформи судочинства,
• про альтернативне розв’язання спорів та захист інвестицій,
• про наслідки глобальної зміни клімату,
• про міжнародний тероризм і права людини,
• про захист інтелектуальної власності та забезпечення його імплементації,
• про захист прав майбутніх поколінь.

На урочистій церемонії закриття Конгресу за результатами таємного голосування Президентом Всесвітньої асоціації юристів вперше в історії Всесвітньої асоціації юристів вдруге став юрист зі світовим ім’ям – Валерій Євдокимов – Голова Союзу юристів України , тим самим створюючи позитивний імідж держави.

Більше того: усі п’ять днів Конгресу ми проводили безкоштовні семінари, на яких обговорювали серйозні юридичні проблеми. Але, на жаль, участь у них взяли лише члени союзу. А ось науково-дослідні інститути, структури і організації, які займаються подібними проблемами і отримують колосальні кошти на програми, які направленні на ребрендінг країни – не прийшли. Усі лише говорять про те, що в державі щось потрібно змінювати, а коли виникає реальна можливість дізнатись про досвід інших країн в питаннях юриспруденції, це — вже не цікаво, оскільки в Україні юристи мають власне бачення реформ . Вони не займаються вивченням існуючого досвіду інших країн, а надають перевагу повторенню власних помилок. І мало хто з них переймається іміджем країни в цілому. А «Союз юристів України» вважає створення позитивного іміджу держави важливою справою. І повинна зазначити, що ми захищаємо не лише інтереси українців, але й держави в цілому.

Згідно Рекомендованого списку арбітрів Міжнародного центру по регулюванню спорів при Економічному Суді Співдружності Незалежних Держав Коваль Катерина є представником від України.

Під час проведення міжнародної конференції в ОАЕ «Союз юристів України» взагалі прийняв участь у створенні українського торгового центру, мета якого – заохочення арабських бізнесменів інвестувати гроші в Україну. Також представники нашої громадської організації взяли участь у Міжнародному форумі-виставці «Реал-Вена. І коли на «День України» було зареєстровано біля ста журналістів, було зрозуміло великий інтерес щодо можливості інвестування коштів в нашу державу.

На форумі ми брали участь як структура, що проводить якісний ребрендінг України у світі. Скажіть, хто з державних діячів займається якісним ребрендінгом нашої держави? І це за умови, що на подібну діяльність виділяється чимало державних коштів. А Союз юристів провів декілька заходів, що були направлені саме на підняття іміджу України. І повинна зазначити, що нам довіряють, оскільки наша громадська організація – не бізнес-проект.

Скажу більше: ми маємо такий гарний імідж, що навіть українці, які потрапляють у неприємності за кордоном, маючи право на один телефонний дзвінок, часто телефонують саме до Союзу юристів України, і ми допомагаємо вирішити їхні проблеми.

– В Україні ми теж проводимо велику роботу. І якщо свого часу «Союз юристів» створювався заради об’єднання юридичної спільноти, то нині він працює і для її захисту. На жаль, нині в державі існує дуже великий політичний тиск на ту ж суддівську систему. І дуже часто члени організації звертаються до Голови «Союзу юристів України», за захистом. Вже неодноразово навіть піднімали питання на рівні Міністерства юстиції, аби було запроваджено реєстрацію листів направлених до судів від народних депутатів. Не депутатських запитів, а безпосередньо листів, адже саме через такий документ депутати роблять спроби тиснути на суддів.

– Проте юридична спільнота хоче мати власні громадські організації. Адвокати, судді, прокурори, нотаріуси і. т д. бажають мати власні структури самоорганізації, які б захищали їхні інтереси. Але жодна з цих груп не має такої громадської організації, яка б об’єднувала усіх працівників цієї сфери та ще й займалася не лобіюванням чиїхось інтересів, а захистом прав членів організації.

– Ну чому ж? Нині існує асоціація суддів, яка об’єднує усіх працівників суддівського корпусу, асоціація прокурорів. І все це – громадські організації. Щоправда, наразі склалась ситуація, що вони більше нагадують державні організації. А «Союз юристів України» об’єднує усіх юристів. Що ж стосується адвокатури, то, на жаль, вона не має громадської організації, яка об’єднує усіх адвокатів. І Валерій Олександрович Євдокимов постійно наголошує, що «Союз юристів України» готовий у структурі «Союзу» обєднати адвокатів, дати їм певні можливості , створити робочі групи для підготовки пропозицій щодо підготовки і розгляду змін до діючого законодавства. І було б добре, аби до неї увійшли усі інші адвокатські асоціації, які наразі існують. Адже на сьогоднішній день кожна подібна організація (згідно існуючого закону «Про громадські організації») створена як окрема юридична особа лише задля захисту представницьких інтересів своїх членів. І вони не можуть ставати на захист тих, хто не є їхніми членами. А щоб змінити ситуацію, необхідно вносити зміни до закону «Про громадські організації».

– Катерино Петрівно, та все ж якось дивно виходить: з одного боку «Союз юристів України» проводить велику роботу, направлену на якісний ребрендінг України у світі, а з другого – в державі існує повний правовий нігілізм і нівелювання законодавства як такого…

– Ось для цього ми і ведемо мову про прийняття нового закону «Про громадські організації», який би передбачав, що, наприклад, при обранні на посаду судді, крім кваліфікаційної комісії, рекомендації б давали професійні громадські організації. І тоді можна було б зменшити політичний тиск і на суддів, і на прокурорів. А якщо не проводити жодних змін, то дійде до того, що кожна політична сила матиме власну певну кількість суддів і прокурорів.
Якщо ж громадські організації матимуть можливість впливати на призначення суддівського корпусу і прокурорів, то політичні сили змушені будуть послабити свій тиск і рахуватись з точкою зору громадськості. Голова Союзу юристів Євдокимов Валерій Олександрович є членом кваліфікаційної комісії адміністративних судів України. Я думаю . що це є свого роду громадський контроль в питаннях підбору кадрів в судах. Голова кваліфікаційної комісії суддів Бойко Віталій Федорович – член Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, голова громадської ради при Державній судовій адміністрації України, віце-президент Всеукраїнської суддівської асоціації, член ради громадсько-політичного об’єднання «Український форум» , теж свого роду громадський контроль в питання судоустрою в Україні.

Взагалі, на мою думку, громадські організації, які об’єднують юристів, повинні більш плідно працювати і надавати свої пропозиції до змін у законодавство. Коли Міністерство юстиції запросило громадські організації для обговорення проблем та зауважень щодо прийняття нового КПК , на зустріч нажаль завітали лише представники чотирьох організацій. І це тоді, коли мова йшла про новий КПК. А адвокати, які в першу чергу повинні бути зацікавленні у внесенні змін до цього кодексу, участь у обговоренні брати не захотіли. Проте і ті, що прийшли, поспілкувалися, поговорили про те, що потрібно було б надати свої пропозиції, але далі розмов справа не пішла. Це ж стосується і закону «Про адвокатуру». Адвокатам пропонувалось на обговорення чотири законопроекти, але ті, хто їх запропонував, лобіюють кожен свій, і поки що якихось суттєвих зрушень у напрямку обговорення задля створення якісного закону про «Про адвокатуру» не відбулось. Щоб його прийняти , потрібно відкинути усілякі амбіції, об’єднатись і плідно попрацювати. А так виходить, що усі все критикують, але нічого не роблять заради позитивних змін.

«Союз юристів України» не критикують. Але це відбувається лише тому, що ми не реагуємо на усілякі провокації, залишаючись організацією, яка стоїть на захисті прав юристів. А провокацій багато. Спроба «некоректної» критики Щорічного календаря на сторінках правової газети. Спроба спровокувати Голову Союзу на пресконференції в Уніан щодо його ставлення до скликання альтернативного з’їзду адвокатів. Спроба політичного тиску на Союз у випадку захисту прав громадянина — Голови окружного адміністративного суду О.Бачуна та конфлікту навколо Голови ВАСУ О.Пасенюка. «Союз юристів України» одна із тих організацій яка має свою громадянську позицію та 20 років захищає своїх членів.

Ми і надалі надаватимемо допомогу юристам і робитимемо все можливе заради того, щоб вони мали можливість отримувати допомогу, а також підвищувати свій кваліфікаційний рівень. Причому – безкоштовно. Адже сьогодні юристи з невеличких селищ і міст не мають можливості заплатити за семінар. Проте деякі громадські організації проводять їх лише за чималі для таких людей гроші.

Що ж до адвокатури, то, наскільки я зрозуміла, вже створюється Рада адвокатів Києва, яку буде перереєстровано у Всеукраїнську громадську організацію «Рада адвокатів України». В цю структуру зможуть увійти всі громадські організації адвокатів. І тоді стане зрозумілим, хто лобіював власні корпоративні інтереси, прикриваючись громадською організацією, а хто дійсно вирішував проблеми адвокатури.

– Катерино Петрівно, на Вашу думку, якщо все ж таки вдасться створити потужну громадську адвокатську організацію, яка зможе впливати на зміцнення правового поля та верховенство закону, чи призведе це до позитивних змін у суспільстві та змінить сприйняття України за кордоном?

– Громадянське суспільство в нашій державі формується. Люди чекають, коли юристи таки почнуть змінювати правове поле в сторону демократизації. Але коли утворюються окремі громадські ради науковців, адвокатів, суддів і т.п., то усі розуміють, що вони з’являються лише для виконання вже обговорених цілей під якусь організацію . І такий підхід потрібно змінювати, позаяк суспільство чекає на якісні демократичні зміни, а не на реалізацію чиїхось конкретних корпоративних інтересів.

– Катерино Петрівно, Вас обрали до складу КДКА м. Києва, що для Вас адвокатура?

Назва професії походить від латинського advokatus (advokare) «закликаю на допомогу».

У суспільстві, що грунтується на верховенстві права, адвокат виконує особливу роль. Обов’язки адвоката не обмежуються сумлінним виконанням того, що йому доручено виконувати в межах, дозволених законом. Адвокат має слугувати інтересам правосуддя, а також тим, чиї права і свободи йому довірено стверджувати і захищати, і обов’язком адвоката є не лише представляти справу клієнта, а й бути його порадником.

Саме устами адвокатів рішуче слово у захисті демократичних прав громадян, у забезпеченні їм використання свобод, гарантованих Конституцією, говорить Його величність Закон. Закон, а не амбіції можновладців чи мінливі політичні вітри повинні бути дороговказом на професійному шляху, який ми з вами обрали.

Розбудова України як правової держави багато в чому залежить від кваліфікації, професійної компетентності та рівня моральних якостей адвокатів .

Почесна й нелегка місія з відстоювання справедливості вимагає від адвокатів високого рівня знань, досвіду та виняткових особистих якостей – честі, гідності, відданості справі й наполегливості.

Сьогодні, коли в Україні втілюються в життя демократичні і правові засади, зафіксовані в Конституції та інших законодавчих актах, відбувається реформування правової системи, приємно відзначити, що наша професійна діяльність, досвід та майстерність спрямовані на реалізацію найдемократичнішого принципу громадянського суспільства — “Верховенства права».

Саме від професії адвоката залежать долі багатьох людей, політичних інститутів, а подекуди й держави. Адвокат виконує складну, але благородну місію, яка вимагає відповідного рівня освіченості та моральних якостей.

І нині, коли наша держава прямує тернистим шляхом побудови громадянського суспільства, важко переоцінити роль і місце в цьому процесі адвоката. Тому створення дієвої правової системи, яка гарантує надійний захист прав і свобод людини, утвердження загальнодемократичних засад судочинства, підвищення рівня правосвідомості в українському суспільстві мають бути вагомими пріоритетами.

За нинішніх непростих умов, що склалися в державі, правова система привертає пильну увагу громадян, політиків та міжнародної спільноти, а тому її представники мають особливо гостро усвідомлювати відповідальність, у тому числі й моральну, і докладати максимум зусиль для наближення вітчизняного законодавства до європейського рівня та стандартів, у яких головне – права і свободи людини.

І попри те, що сьогодні забезпечені не всі належні умови для роботи адвокатів, я переконана, що принциповість, професіоналізм, вірність ідеалам Правди і Справедливості, відповідальність за результати своєї діяльності, за долю кожної людини завжди були і залишаються вічними й незаперечними заповідями нашої роботи.

Від імені Союзу юристів України я приймала участь у обговоренні подальших кроків у реформуванні адвокатури, яке відбулося 9 березня 2010 року в рамках круглого столу «Законопроекти про адвокатуру: поточна ситуація та можливі рішення» за участі народного депутата Юрія Мірошниченка (автора одного з наявних законопроектів), представників Спілки адвокатів України та Асоціації адвокатів України, Асоціації Правників, європейських експертів, адвокатів та представників засобів масової інформації.

Народний депутат України Юрій Мірошниченко запропонував відновити роботу робочої групи з реформи адвокатури за участі громадських організацій та знайти шляхи для розробки єдиного законопроекту. Адвокати, що входять до складу Союзу юристів, вважають, що робоча група повинна взяти за основу найбільш вдалий законопроект, а саме проект, поданий народним депутатом Юрієм Мірошниченком який пропонує прагматичний підхід до вирішення багатьох важливих питань адвокатської діяльності. Нами неодноразово обговорювалися питання реформування адвокатури та можливості прийняття компромісного законопроекту у Верховній Раді України у найближчий час. Прийняття такого законопроекту дало б змогу просунутися у питанні реформування адвокатури, забезпечення гарантій професійної діяльності адвокатів .

Інтерв’ю провела Оксана КОТОМКІНА