Катерина Коваль: «Адвокатура: час змін настав»

«Адвокатура — стан такий стародавній, як магістратура, такий величний,
як доброчес­ність, такий необхідний,як справедливість.»
Дагессо

Україна, ставши на шлях політичних та економічних перетворень, однією з перших прийняла в 1992 р. Закон «Про адвокатуру». І це виправдано, адже з перших років утве-рдження радянської влади в Україні адвокатура зазнала деформації, що знайшла своє відображення у жорсткій організаційній структурі, постійному нагляді за її діяль-ністю з боку держорганів та партійних функціонерів. Усе це призвело до послаблення ролі адвокатури. Однак й подальше зволікання з прийняттям нового закону, який би врегулювував всі практичні та тео-ретичні проблеми у сфері адвокатської діяльності, призведе до невиправданого руй-нування інституту адвокатури загалом.

Про новели законопроекту «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правовий статус професійної самоврядної адвокатсь¬кої організації, уніфікацію юридичної про¬фесії та оподаткування адвокатської діяльності в ексклюзивному інтерв’ю «Правовому тижню» розповіла заступник голови Союзу юристів України, член ВККА, член робочої групи з розробки пропозицій щодо законопроектів про адвокатуру, член робочої групи з питань судової реформи при Президенті України Катерина КОВАЛЬ.

– Катерино Петрівно, розкажіть, будь-ласка, про ре­зультати робочої групи з розробки законопроектів про ад­вокатуру.

– За рішенням Всеукраїнської наради голів регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури за участю членів ВККА при Кабінеті міністрів України та низ­ки громадських організацій була створена робоча група з розробки пропозицій щодо законопроектів про адвокату­ру. У групі знаходилося чотири законопроекти про адвока­туру та адвокатську діяльність, розроблені на виконання ре­золюцій з’їздів адвокатів. З метою невідкладної підготовки узгоджених пропозицій щодо подальшого комплексного реформування адвокатури, забезпечення гарантій реалізації конституційного права громадян на судовий захист неодно­разово проводилися зустрічі, наради, круглі столи.

На мою думку, усі законопроекти заслуговують на увагу, оскільки питання про необхідність вдосконалення та підвищення ефективності законодавства, яке регламентує діяльність адвокатури в Україні, протягом останніх років обговорювали як парламентарі, так і представники адво­катських об’єднань. Чинний Закон «Про адвокатуру» пот­ребує істотного вдосконалення. Неодноразово в юридич­них колах виникали пропозиції щодо перегляду існуючих Правил адвокатської етики, особливостей регулювання по­рядку прийому кваліфікаційних іспитів на право зайняття адвокатською діяльністю, порядку застосування дис­циплінарних стягнень до адвокатів тощо. Кожна нова Кон­цепція реформи адвокатури була досконалішою за стару. Безумовно, реалізація концепції мала відбуватись поетапно. Програми реформування адвокатури з визначенням конк­ретних заходів, термінів їх виконання до цього часу не було.

– Чи зможе проект Закону «Про адвокатуру та адво­катську діяльність», розроблений робочою групою під егідою ВККА, вирішити існуючі проблеми адвокатури?

– Вирішити існуючі проблеми адвокатури складно. Відсутність її належної самоорганізації, загальнодоступної достовірної інформації про чисельність та персональний склад осіб, які отримали свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та здійснюють адвокатську діяль­ність, відсутність механізму підвищення кваліфікації адвокатів, існування паралельно з адвокатурою підприємниць­кої юридичної діяльності, поступове законодавче звуження обсягу професійних прав адвокатів, відсутність ефективних гарантій професійної діяльності адвокатів, недосконалий механізм призначення адвоката захисником у криміналь­ному процесі, несприятливе оподаткування адвокатської діяльності, відсутність механізму страхування цивільної від­повідальності адвоката, перенавантаження Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та переви­щення повноважень, наданих їй законом, через відсутність органів адвокатського самоуправління з чітко визначеними повноваженнями стало причиною термінового вироблення останньої нової концепції.

Законопроект «Про адвокатуру та адвокатську діяль­ність» (далі — законопроект про адвокатуру), підготовлений робочою групою за участю громадських організацій, вре­гульовує широке коло теоретичних та практичних проблем у сфері здійснення адвокатської діяльності з урахуванням сучасних реалій та міжнародних стандартів адвокатської професії. Законопроект регулює відносини, пов’язані зі здійсненням в Україні адвокатської діяльності відповідно до її важливої соціальної функції та загальновизнаних принципів функціонування, закріплених у міжнародних ак­тах щодо діяльності адвокатури, створенням належних умов для забезпечення виконання адвокатурою її консти­туційних завдань, наданням адвокатами правової допомо­ги, здійсненням захисту та представництва, функціонуван­ням адвокатського самоврядування. Проект порівняно з попередніми спробами законодавчого регулювання адвока­тури є досконалішим.

– Назвіть, будь-ласка, основні новели законопроекту про адвокатуру.

– Позитивною новелою законопроекту є визначення по­нять «безоплатна правова допомога», «захист» та «представництво», які практично охоплюють усі форми правової діяльності, пов’язані з наданням правових консультацій і роз’яснень фізичним та юридичним особам, підготовкою та складанням документів правового характеру, правовим супроводом діяльності цих осіб, представництвом їхніх інтересів у цивільному, господарському й адміністративно­му судових процесах і у виконавчому провадженні, а також діяльності, пов’язаної із захистом прав та інтересів фізич­них та юридичних осіб у кримінальному процесі та під час розгляду справ про адміністративні правопорушення. Од­нак у проекті не враховано, що одним із конституційних обов’язків прокуратури є представництво інтересів грома­дянина в суді у випадках, передбачених законом (п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції). Відповідно до ч. 2 ст. 36-1 Закону «Про прокуратуру» підставою для представництва прокурором у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повнова­ження. Очевидно, вказана діяльність органів прокуратури також спрямована на надання безоплатної правової допо­моги певним категоріям громадян, якщо орієнтуватись на філософський зміст категорії «допомога».

Позитивними новелами, на мій погляд, також є: створен­ня Єдиного реєстру адвокатів України з вільним доступом та своєчасним поновленням інформації про адвокатів, створення прозорого механізму набуття, зупинення та при­пинення статусу адвоката, підвищення вимог до осіб, які ви­явили намір набути статус адвоката, запровадження обо­в’язкового стажування, розширення переліку видів діяль­ності, несумісних зі статусом адвоката. Крім того, з метою збирання, зберігання, обліку, надання та оприлюднення до­стовірної інформації про діючу в Україні структуру орга­нізаційних форм адвокатської діяльності ведеться Реєстр організаційних форм адвокатської діяльності.

Реєстрація організаційних форм адвокатської діяльності в Україні здійснюється відповідно до цього Закону та Положення про Реєстр організаційних форм адвокатської діяль­ності, яке приймається З’їздом адвокатів України. Право на заняття адвокатською діяльністю зберігається за особами, які на момент набрання чинності цим Законом отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, внесені до Єдиного реєстру адвокатів України та не здійс­нюють діяльність, несумісну з адвокатською відповідно до ч. 2 ст. 8 цього Закону. Свідоцтво про право на заняття ад­вокатською діяльністю та посвідчення адвоката, дійсні на момент набрання чинності новим Законом та будуть чин­ними до заміни відповідно до нового зразка. І нарешті, створено Єдиний реєстр адвокатів іноземних держав, які мають дозвіл надавати правову допомогу в Україні.

– Чи є, на ваш погляд, ВККА як офіційний компетентний орган української адвокатури реальним представником і захисником інтересів адвокатського співтовариства?

– Величезною проблемою, яка наближає нас до реформи адвокатури, є перенавантаження ВКДКА та перевищення повноважень, наданих їй законом, через відсутність органів адвокатського самоуправління з чітко визначеними повноваженнями. ВККА як компетентний орган української ад­вокатури вже не може бути представником і захисником інтересів адвокатури в сьогоднішній ситуації, коли діючі та майбутні реформи правової системи в державі потребують створення професійного самоврядування, уповноваженого органу публічного права.

Адвокатура — поняття узагальнююче. Воно не ототожню­ється з поняттям адвокатури як об’єднання — юридичної особи. В Конституції України не визначено її правовий ста­тус, але з окреслених у ній завдань можна зробити висновок, що адвокатура є одним з інститутів правової системи дер­жави, що виконує завдання, без здійснення якого функ­ціонування цієї системи неможливе. При цьому адвокатура не належить до жодної з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції, і в певному сенсі має відігравати роль «друж­нього посередника».

– Адвокати єдині в думці, що самоврядна професійна організація — це благо для адвокатури…

– Ви знаєте, що згідно Резолюції ПАРЄ «Функціонування демократичних інституцій в Україні» від 6 жовтня 2010 р. в п. 7.3.6 РЄ закликає органи влади реформувати адвокатуру та створити професійну асоціацію адвокатури відповідно до зобов’язання України, взятого при вступі до Ради Європи.

Згідно із законопроектом про адвокатуру адвокатське са­моврядування складають Національна та регіональні асо­ціації адвокатів. їх вищими органами є З’їзд адвокатів Ук­раїни та обрана ним Рада Національної асоціації адвокатів України, регіональні збори адвокатів та обрані ними Ради регіональних асоціацій адвокатів. Національна асоціація адвокатів України — незалежна самоврядна професійна ор­ганізація, що діє на підставі Закону і об’єднує всіх адвокатів України. При цьому оформлення адвокатури в єдину адво­катську організацію є загальноєвропейською практикою і в Європі розглядається як передумова дійсної незалеж­ності та самоврядності адвокатури, що було неодноразово підкреслено у листах та експертних висновках, адресованих Верховній Раді як Президентом ССВЕ, так і експертами Ради Європи.

Законопроект вносить зміни до Цивільного кодексу Ук­раїни. Зокрема, абзац 3 ч. 2 ст. 81 викладено в такій редакції: «Юридична особа публічного права створюється розпоряд­чим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцево­го самоврядування, органу адвокатського самоврядування». Вважаю, це основне, що відрізняє останній законопроект від попередніх. Помилка всіх законодавців в тому, що адвокатура не мала свого статусу ні як громадська, ні як публічна організація, хоча була зареєстрована. Створені громадські організації адвокатури об’єднали всього-на-всього 10% ад­вокатів у свої організації. Якщо закон буде прийнятий, ми покажемо приклад Європі, як створювати загальнонаціо­нальні професійні організації адвокатури. Вперше буде за­конодавчо сформульовано статус, спосіб реєстрації та приз­начення професійної організації у державі.

– Який правовий статус матиме ця організація?

– Найбільша помилка законодавця була в тому, що пра­вовий статус адвокатури було визначено у Законі «Про ад­вокатуру» як «добровільне професійне громадське об’єд­нання». Однак, по суті, «об’єднанням» (об’єднаною) вона в Україні ніколи не була і не є. Новий проект закону «Про громадські організації» також не відносить адвокатуру до громадських об’єднань. Критика правників та законодавця щодо об’єднання в одну громадську організацію адвокатів мала місце, оскільки Конституція забороняє примусове об’єднання в громадські організації. Новий Закон передба­чає зовсім іншу концепцію реєстрації, організації, правово­го регулювання професійної організації публічного права. За таким принципом формується самоврядування в Ук­раїні. Вибори в регіонах, приналежність до конкретної регіональної професійної громади.

Професійна організація — це окрема організаційно-пра­вова форма, вона є суб’єктом публічного права та публічних правовідносин. Важливо, щоб як громадяни, так і представ­ники влади усвідомлювали, що професійна організація не є об’єднанням громадян.

Делеговані державою функції забезпечують професійній організації можливість за власний кошт реалізовувати дер­жавну функцію, а оскільки держава не платить йому за ре­алізацію цієї функції, то, можливо, звільнить від податків на професійну діяльність. Саме такий підхід свідчитиме про розуміння суспільством особливостей вільних професій (адвокатів). Необхідно розуміти, що вільна професія не мо­же реалізуватися без «єдиної професійної організації».

– Чи було враховано при розробці законопроекту євро­пейський досвід?

– У Європі, як і в усьому демократичному світі, неза­лежність, самоврядність і професійна спроможність адво­катури розглядаються як лакмусовий папірець, що демон­струє рівень реальної поваги до прав людини і верховенства права. Держави з розвинутою демократією не бояться зміцнювати адвокатуру, підносити її незалежність і про­фесійний рівень, всіляко сприяти збільшенню її ролі в де­мократичному суспільстві. А ось українській адвокатурі до­водиться виборювати аксіоматичні засади своєї діяльності.

На нашу думку, зважаючи на досвід країн Західної Євро­пи, створення самоврядного об’єднання адвокатів є доцільним і продуманим кроком. Завданням такого самов­рядного об’єднання мають бути: консолідація всіх адво­катів, їх об’єднань, що має забезпечити підвищення фахо­вого рівня правової допомоги, надаваної адвокатами, ор­ганізація підвищення кваліфікації адвокатів і посилення контролю за якістю здійснення професійних обов’язків, вироблення норм адвокатської етики й забезпечення їх ви­конання, піднесення ролі адвокатури в державі, дотримання посадовими й іншими особами гарантій адвокатської діяльності, захист громадянських, соціальних і професій­них прав адвокатів.

– Чи буде членство адвокатів або їх об’єднань у цій са­моврядній професійній організації обов’язковим?

– Створення єдиної самоврядної організації адвокатів потребує дуже виваженого підходу до принципів вступу й участі в організації, а також її повноважень стосовно своїх членів і зовнішнього представництва адвокатів перед дер­жавою, іншими підприємствами, установами, організація­ми. Це пояснюється тим, що в силу специфіки діяльності адвокати при здійсненні правозахисних функцій займають позицію протистояння до державних органів, органів вико­навчої влади та правоохоронних органів. Досить часто це виражається в тому, що адвокати вступають у напружену боротьбу з державою. Відповідно за наявності організації може виникнути ситуація, коли держава або її окремі предс­тавники намагатимуться через організацію здійснювати вплив на адвокатів. У цій ситуації основними дієвими захо­дами будуть баланс між чітким законодавчим врегулюван­ням діяльності організації (у частині гарантій незалежності) і наявністю в організації певного рівня самостійності й не­залежності (у функціях і повноваженнях, зокрема, захисту своїх членів), високий рівень порядності, самосвідомості й моральності членів і керівництва організації.

Членство в цій організації адвокатів і їх об’єднань, на мою думку, має бути обов’язковим. Але участь в органах самов­рядування не може обмежуватись терміном перебування в адвокатурі 10 чи 15 років.

Більше того, прихильники цієї ідеї висувають аргумент, що створення самоврядної організації адвокатури з обов’язковим членством дозволить адвокатській спільноті отримати потужного лобіста своїх інтересів у державних органах. Самоврядування передбачає формування самими адвокатами відповідних органів, отже, вони можуть актив­но впливати як на процес обрання керівників органів са­моврядування, так і на їх звільнення у разі неналежного ви­конання покладених на них обов’язків. Натомість без обов’язкового членства не може існувати єдина професійна, самоврядна асоціація адвокатів, яка наділена представниць­кими функціями.

– Чи задовольнить уніфікація юридичної професії, зап­ропонована в законопроекті, потреби самої адвокатури?

– Питання уніфікації назріло як через внутрішні потреби адвокатури, так і через потребу суспільства у захисті його членів. До внутрішніх потреб української адвокатури як інституту громадянського суспільства належать визначення її професійних ознак, ідентифікація серед маси інших юристів (неадвокатів), уніфікація статусу її членів у різних сферах їхньої діяльності, отримання суспільних гарантій для тих, хто добровільно взяв на себе місію захисту інших, забезпечення свободи і поруки від переслідувань за ре­алізацію адвокатурою ідей цього суспільства. Адвокатура, поза сумнівом, не може претендувати на абсолютну свобо­ду, вона має враховувати рівень суспільства, у якому існує. Але і вона повинна формувати потребу суспільства в універсальній адвокатурі.

Різні точки зору в робочій групі щодо уніфікації ще бу­дуть предметом обговорення в суспільстві, парламенті, але це червона глава цього законопроекту. Пропозиції Вищих суддів України щодо проведення акредитації певних адво­катів в цих установах звучить як виклик нам, адвокатам. Та­ка акредитація обґрунтована низькою якістю знань тих, хто сьогодні представляє інтереси громадян та юридичних осіб у судах. Ми повинні самі запропонувати спосіб уніфікації, щоб держава не вирішила проблему за нас.

– Які шанси, що проект отримає статус закону? Які ос­новні перешкоди на цьому шляху?

– У минулому році помітних кроків до консенсусу в пи­танні реформи адвокатури помічено не було. Адвокатські групи впливу чітко визначилися зі своїми позиціями і від­ступати не бажали. Цією ситуацією скористалося Міністер­ство юстиції, закінчивши роботу над проектом Закону «Про надання безоплатної правової допомоги». Цей проект став для класичної (або навіть канонічної) адвокатури громом серед ясного неба. Розподіл адвокатів для роботи з го­резвісної ст. 47 Кримінально-процесуального кодексу Ук­раїни згідно з проектом йде з поля ведення регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Не зустрівши належного опору з боку адвокатської громадсь­кості, яка була зайнята лобіюванням своїх законопроектів про адвокатуру, урядовий проект «Про безоплатну правову допомогу» № 4406 навіть був прийнятий у першому чи­танні. Однак, просунувшись так далеко (як для адвокатсь­ких проектів), законопроект зупинив свій рух у парламенті.

Природно, що всі зареєстровані в парламенті проекти ре­формування адвокатури не передбачали безоплатної право­вої допомоги, тому питання узгодження всіх проектів між собою також залишається актуальним. Юридична гро­мадськість добре знає, що проблема прийняття нового за­кону виникла не сьогодні. Думаю, що першочерговим зав­данням є пошук компромісу та узгодження спірних поло­жень, які стосуються порядку доступу до професії, створен­ня і компетенції органів професійного самоврядування.

Ще однією позицією, яка проходила червоною ниткою через усі проекти, було запровадження монополії адвокатів у питаннях надання правової допомоги при здійсненні кри­мінального, цивільного, адміністративного і господарсько­го судочинства, повне невизнання «фахівців у галузі права» та створення незалежної і самоврядної адвокатської ор­ганізації. На моє переконання, саме ці два чинники спричи­няли неприйняття парламентом упродовж багатьох років такого необхідного для суспільства Закону «Про адвокату­ру». Наріжним каменем стало різне бачення не тільки авто­рами проектів, але й парламентаріями шляхів організації і регулювання професії адвоката та закріплення за адвоката­ми виключних повноважень на надання правової допомо­ги. Представництво та захист у судах України прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб здійснюєть­ся за новим Законом «Про адвокатуру» лише адвокатами.

Усі розуміють, що в українській адвокатурі існує низка проблем, котрі потребують термінового вирішення, і що штучне затягування прийняття нового закону може при­звести до руйнації адвокатури, втім ніхто не хоче поступа­тися принципами. Дискусія, яка розгорнулася серед адво­катів щодо нового законопроекту, буде частиною загальної дискусії щодо реформування судової системи, — вона наразі є не менш важливою. Без цієї реформи, без того, що ми го­ворили про доступ до реального правосуддя, місце адвока­та у загальному судовому процесі, говорити про саму функ­цію неможливо. Якщо ми ведемо дискусію навколо самої адвокатури як функції захисту правосуддя, то ініціюємо діалог про реформу правосуддя і правоохоронної системи загалом. Отже, я думаю, найближчим часом ми почуємо думки стосовно того, якими будуть судова система і судо­вий лад України, — це є важливим і для законодавця, і для громадян. Адвокатура стане конролером судової та право­охоронної системи в державі.

– Податковий кодекс — топ-тема, на якій зосереджено увагу суспільства, — поміж іншого визначив, що діяльність у сфері права може здійснюватись лише на засадах за­гального оподаткування. Які наслідки це викличе?

– На жаль, всі звернення громадських організацій адвока­тури щодо внесення поправок і пропозиції ВККА залиши­лися поза увагою парламентарів. Жодної поправки не вра­ховано. Ні один із лобістів адвокатури, які працюють у пар­ламенті, не вніс поправки у зал. Надії на лобіювання інших пропозицій в залі нашими немає. Залишається прийняти закон, визначитися з формами організації практики і тільки тоді вносити пропозиції і зміни до Податкового кодексу з урахування ультиматумів, які будуть викладені Національ­ною асоціацією державі, якщо лідери адвокатури будуть впливові, зрозумілі та заручаться підтримкою всієї багато­тисячної армії адвокатури.

Демократичність держави багато в чому залежить від громадської позиції, що панує у суспільстві. Але щоб зміни­ти ситуацію, треба, аби громадяни ставали активнішими і мали чітку громадянську позицію. Юридична спільнота не є винятком. Адже саме адвокати можуть сприяти зміні си­туації в державі, якщо запровадять вільний громадський рух у своєму оточенні. Якщо ми не хочемо, не можемо фор­мувати своє професійне громадянське суспільство, тоді за нас це робитимуть лідери на кшталт Аделаджі, які в наш час зуміли сформувати багатотисячне об’єднання зі своїм ста­тусом, органами, сферами впливу та членськими внесками.

Необхідно докласти ще багато зусиль щодо подальшого розгляду проекту в колективах громадських організацій, докласти колективних зусиль самих адвокатів, вчених-адво-катів, експертів. Залишиться тільки ініціювати, розробити, видати в цілому, затвердити та направити уповноваженно-му приймати.

P.S. Тоді коли наша держава прямує тернистим шляхом побудови громадянського суспільства, важко переоцінити роль і місце в цьому процесі Адвоката. Почесна і нелегка місія служіння професії вимагає від нас високого рівня знань, досвіду та виняткових особистих якостей — честі, гідності, відда­ності справі і наполегливості.

I попри те, що сьогодні Адвокатам забезпечені не всі на­лежні умови для роботи, переконана, що принциповість, про­фесіоналізм, вірність ідеалам Правди і Справедливості, відповідальність за результати своєї діяльності, за долю кожної людини завжди були і залишаються вічними й незапе­речними заповідями. Саме від нас залежать долі багатьох людей, а подекуди й держави ®

Розмову вела Ксенія ДАЦЕНКО «Правовий тиждень»